притягання до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. не лишився осторонь і український драматург іван карпенко-карий. у комедії "сто тисяч" він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття — моральні принципи. таких героїв у п'єсі двоє: герасим калитка і кум його савка. проте, попри спільну в житті мету — здобуття грошей, — якими різними є ці персонажі! у першу чергу, мотиви для збагачення у кожного з них — різні. першою і центральною фігурою п'єси є багатій герасим калитка. він не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння: "тут недоїдаєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає — і тільки ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. не спиться мені, не їсться мені" найперше його цікавить матеріальне, а духовне — повністю знецінюється. так, релігійні традиції свого народу він використовує виключно у власних інтересах, спекулюючи поняттями віри.
сократ, як відомо, був не просто філософом, але ще і прекрасним фізіономістом, він вмів визначати суть людини з її голосу, а також судити про характер і ділові можливості співрозмовника по його вмінню грамотно будувати мову, показувати себе, представляти своє я. тому він і просив кожного, хто хотів з ним познайомитися: “заговори зі мною…”! сьогодні, з повною на те підставою можна сказати, що античні зустрічі та бесіди сократа стали, свого роду, предтечею сучасних співбесід, які сповідують все те ж сократівське мірило: “яка людина, така і її мова”.
саме тому, спілкуючись з людьми і відкриваючи рот, пам’ятайте про те, що будь-який відступ від норм літературної вимови сприймається співрозмовниками як ознака недостатньої культури або відсутності освіти. адже бесіда – це контакт, в якому необхідно “себе показати”. до речі, не зайве при цьому згадати льолика з кінокомедії гайдая з його “летять качки… летять качки… ” – і наш іронічний сміх, викликаний безграмотною промовою неосвіченого радянського гангстера, що здавався таким собі вельми недалеким фонвізинським “недоуком”.
народна приказка – “язик мій – ворог мій” вже не одне століття застерігає нас від мовної нестриманості, помилок не тільки співрозмовника, але і того, хто не в ладах з фонетикою. подумати тільки! – тисячоліттями людина вчилася вимовляти звуки, безодню часу витратила на вивчення слів, але говорити грамотно вчиться досі.
далеко не кожен може сьогодні сказати: “язик мій – друг мій”. а в повсякденному житті нам не варто забувати, що спілкування, бесіда – це, насамперед, пізнання особистості, того самого образу “я”. і саме правильна вимова характеризує ступінь культури людини і її здатність “себе показати”.
ось чому вміння мислити і чітко висловлювати свою думку античному філософу бачилися, що називається, на кінчику язика: “заговори…”. як же правий – на століття – філософ-стоїк, як же нам підчас важко сприймати мову людини, густо приправлену помилками. це пов’язано з тим, що ми перестаємо розуміти сенс сказаного. наша увага перемикається на “неправильність” вимови. кілька років тому був поставлений цікавий експеримент. філологів, носіїв мови, попросили прослухати два записи, перший з яких містив прочитаний без єдиної фонетичної, але з деякими граматичними помилками німецький текст, а другий – ідеально складений граматично і лексично текст, спеціально прочитаний з помилками у вимові. німецькі фахівці не почули навмисно зроблених
граматичних помилок у першому тексті, зате відзначили велику кількість подібних у другому. і мені несподівано подумалося: якщо слово з легкої руки поета володимира маяковського названо “полководцем людської сили”, то вимова слова – поняття стратегічне, яке має далекосяжні наслідки.
культура мови – це наше володіння мовними нормами. це – лакмусовий папірець, за якого можна вивіряти загальну культуру людини. це – наш “соціальний” паспорт. саме від манери спілкування залежить те враження, яке ми справляємо на оточуючих. наша мова здатна не тільки притягувати співрозмовників, але і відштовхувати їх. повірте, авторитет мовця іноземною мовою з сильним акцентом знижується, навіть якщо той, хто слухає, не захоче в цьому зізнатися. всі сили співрозмовника йдуть на розуміння окремих слів, зміст же сказаного при цьому практично повністю вислизає. красива, відповідне нормам вимова, навпаки, викликає повагу з боку співрозмовника і полегшує процес спілкування.
мені б дуже хотілося, щоб ми все частіше чули в розмовах, бесідах і співбесідах музику українського слова, його неповторне і таку особливу вимову.
притягання до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. не лишився осторонь і український драматург іван карпенко-карий. у комедії "сто тисяч" він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття — моральні принципи. таких героїв у п'єсі двоє: герасим калитка і кум його савка. проте, попри спільну в житті мету — здобуття грошей, — якими різними є ці персонажі! у першу чергу, мотиви для збагачення у кожного з них — різні. першою і центральною фігурою п'єси є багатій герасим калитка. він не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння: "тут недоїдаєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає — і тільки ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. не спиться мені, не їсться мені" найперше його цікавить матеріальне, а духовне — повністю знецінюється. так, релігійні традиції свого народу він використовує виключно у власних інтересах, спекулюючи поняттями віри.
сократ, як відомо, був не просто філософом, але ще і прекрасним фізіономістом, він вмів визначати суть людини з її голосу, а також судити про характер і ділові можливості співрозмовника по його вмінню грамотно будувати мову, показувати себе, представляти своє я. тому він і просив кожного, хто хотів з ним познайомитися: “заговори зі мною…”! сьогодні, з повною на те підставою можна сказати, що античні зустрічі та бесіди сократа стали, свого роду, предтечею сучасних співбесід, які сповідують все те ж сократівське мірило: “яка людина, така і її мова”.
саме тому, спілкуючись з людьми і відкриваючи рот, пам’ятайте про те, що будь-який відступ від норм літературної вимови сприймається співрозмовниками як ознака недостатньої культури або відсутності освіти. адже бесіда – це контакт, в якому необхідно “себе показати”. до речі, не зайве при цьому згадати льолика з кінокомедії гайдая з його “летять качки… летять качки… ” – і наш іронічний сміх, викликаний безграмотною промовою неосвіченого радянського гангстера, що здавався таким собі вельми недалеким фонвізинським “недоуком”.
народна приказка – “язик мій – ворог мій” вже не одне століття застерігає нас від мовної нестриманості, помилок не тільки співрозмовника, але і того, хто не в ладах з фонетикою. подумати тільки! – тисячоліттями людина вчилася вимовляти звуки, безодню часу витратила на вивчення слів, але говорити грамотно вчиться досі.
далеко не кожен може сьогодні сказати: “язик мій – друг мій”. а в повсякденному житті нам не варто забувати, що спілкування, бесіда – це, насамперед, пізнання особистості, того самого образу “я”. і саме правильна вимова характеризує ступінь культури людини і її здатність “себе показати”.
ось чому вміння мислити і чітко висловлювати свою думку античному філософу бачилися, що називається, на кінчику язика: “заговори…”. як же правий – на століття – філософ-стоїк, як же нам підчас важко сприймати мову людини, густо приправлену помилками. це пов’язано з тим, що ми перестаємо розуміти сенс сказаного. наша увага перемикається на “неправильність” вимови. кілька років тому був поставлений цікавий експеримент. філологів, носіїв мови, попросили прослухати два записи, перший з яких містив прочитаний без єдиної фонетичної, але з деякими граматичними помилками німецький текст, а другий – ідеально складений граматично і лексично текст, спеціально прочитаний з помилками у вимові. німецькі фахівці не почули навмисно зроблених
граматичних помилок у першому тексті, зате відзначили велику кількість подібних у другому. і мені несподівано подумалося: якщо слово з легкої руки поета володимира маяковського названо “полководцем людської сили”, то вимова слова – поняття стратегічне, яке має далекосяжні наслідки.
культура мови – це наше володіння мовними нормами. це – лакмусовий папірець, за якого можна вивіряти загальну культуру людини. це – наш “соціальний” паспорт. саме від манери спілкування залежить те враження, яке ми справляємо на оточуючих. наша мова здатна не тільки притягувати співрозмовників, але і відштовхувати їх. повірте, авторитет мовця іноземною мовою з сильним акцентом знижується, навіть якщо той, хто слухає, не захоче в цьому зізнатися. всі сили співрозмовника йдуть на розуміння окремих слів, зміст же сказаного при цьому практично повністю вислизає. красива, відповідне нормам вимова, навпаки, викликає повагу з боку співрозмовника і полегшує процес спілкування.
мені б дуже хотілося, щоб ми все частіше чули в розмовах, бесідах і співбесідах музику українського слова, його неповторне і таку особливу вимову.