Провідними ознаками постмодерністської літератури є А зображення незвичайного героя в нетипових обставинах, захоплення фокльору
Б гротеск , гра із чужими текстами епотажність колаж віртуальний історизм
В звернення до античних тем і сюжетів чіткий розподіл жанрів на високі й низькі
Г висока емоційність інтенсивне використання петливих форм, ідеалізовані персонажі
Д примхливість , надуманість, пишномовність, насиченість алегоріями
Коли побачила бабку, яка без крильця не літала, подумки пожаліла її. На цей раз ще й зробила один добрий вчинок: пришила крильце, яке хтось недоробив, щоб бабка змогла полетіти. «І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу до кінця», відчула, що «це дуже приємно — розпочату справу доводити до кінця». А потім закрутила гвинтик Недокватирці та вилікувала її, попереду Алю чекало багато інших дороблених справ. Також ми бачимо, що Аля смілива дівчинка, не побоялася проникнути у зачарований будинок Недочеревика, де книга вказала їй шлях додому. Коли виконувалися бажання, достатньо було загадати перенестися додому, та дівчинка не проказала цього. «Бо перед очима раптом постав стурбований Недоладько. Вона згадала його слова й уявила, як він чекатиме її на пустирі десять, двадцять і всі сто років». Тут проявилася вірність друзям, переживання за них, товариськість дівчинки. Коли побачила несправедливість та жорстокість Недорадника, боягузтво короля, вона обурюється : «А ви мовчите й дозволяєте йому робити такі жахливі речі?!».
В кінці казки добро перемагає зло, жителі Недоладії з вдячністю згадуватимуть Алю. А вона ще має безліч справ вдома: попередити інших, чиї імена бачила у книзі «Справаномер». Тепер, коли слова дівчинки не будуть розходитися з ділами, вона матиме ще більше щирих друзів.
До того ж, словесна майстерність Івана Франко не закінчувалася лише такими поетичними збірками, як наприклад «Зів’яле листя», або «З вершин і низин» - вона так само сильно проявлялася у більш ширших епічних поемах, новелах, романах та оповіданнях. До речі, останніх нараховується десь понад сотню і відрізняються вони дивовижним жанровим багатством, особливо правдоподібним описанням долі різних в суспільства, а також, глибоким аналізом особливостей тогочасного соціуму.
І тут також не заважало б справедливо звернути увагу на те, що саме творче надбання цього видатного літератора є справжньою мистецькою спадщиною для нашої країни, оскільки по-перше, питання, що були порушені у його творах, незалежно від епохи завжди являються актуальними, однак у той самий час, мають велику історичну цінність – немов відображення його сучасності , ідеї, бажання пробудити в серцях читачів притаманну кожній людині національну гордість, жаги відстояти інтереси власного народу.
По-друге, однозначно, письменницька діяльність Івана Франко була настільки масштабною за своїм розмахом, що змогла охопити також галузь літератури у якомусь сенсі наукової, цілковито спрямованої на затвердження думки про єдину українську мову мову, підтвердженням чого служать такі його роботи, як «Етимологія і фонетика в южноруській мові», «Літературна мова і діалекти», та інше.
По-третє, окрім усього вище перерахованого, Франко також немало збагатив українську драматургію, показавши себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії, поповнив перечень дитячої літератури та відзначився своєю перекладницькою діяльністю.
Проте, і це ще не повний перелік заслуг даного майстра слова. Його можна продовжувати до нескінченності, але одне залишається стовідсотково очевидним – за всю історію української письменності, ніколи не було і не буде настільки видатної особистості, як Іван Франко."