Провідними ознаками постмодерністської літератури є А зображення незвичайного героя в нетипових обставинах, захоплення фокльору
Б гротеск , гра із чужими текстами епотажність колаж віртуальний історизм
В звернення до античних тем і сюжетів чіткий розподіл жанрів на високі й низькі
Г висока емоційність інтенсивне використання петливих форм, ідеалізовані персонажі
Д примхливість , надуманість, пишномовність, насиченість алегоріями

 Головним персонажем є дівчинка. Вона школярка, як і ми. Справжнє ім’я дівчинки Галя, але усі рідні та знайомі кликали Аля. Таке імення і прижилося. На вигляд вона була звичайнісінькою : «ластовиння на носі, дві кіски, ямочки на щоках. І моро­зиво любила, як усі». Ходила до школи. І характер мала б гарний, якби не одна дуже погана риса. Все, за що бралася, не доробляла до кінця. З причини чи без причини завжди відкладала на потім. Навіть випадок з подарунком для бабусі, а був це недошитий рушничок, нічого не навчив Алю. Ну, присоромлена прийшла вона додому. Сказала: «ось візьму голку й навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..», але обіцянка знову залишилася лише словами, вона і не думала доробляти рушничок. І, можливо, Аля надовго залишалася такою, якби не пригоди у казковій країні Недоладії. Тут вона зустріла друзів: Недоладька та Недопопелюшку. У дивній країні мусила сама відповідати за свої вчинки, проявляти кращі риси, виправляти погані. Аля вміє міркувати, є кмітливою, адже не розгубилася, хоч шлях був страшенно покруче­ний і весь у вибоїнах. «Але який би він не був, раз він є, то мусить кудись вести», — подумала Аля й рішуче рушила вперед.

Коли побачила бабку, яка без крильця не літала, подумки по­жаліла її. На цей раз ще й зробила один добрий вчинок: пришила крильце, яке хтось недоробив, щоб бабка змогла полетіти. «І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу до кінця», відчула, що «це дуже приємно — розпочату справу доводити до кінця». А потім закрутила гвинтик Недокватирці та вилікувала її, попереду Алю чекало багато інших дороблених справ. Також ми бачимо, що Аля смілива дівчинка, не побоялася проникнути у зачарований будинок Недочеревика, де книга вказала їй шлях додому. Коли виконувалися бажання, достатньо було загадати перенестися додому, та дівчинка не проказала цього. «Бо перед очима раптом постав стурбований Недоладько. Вона згадала його слова й уя­вила, як він чекатиме її на пустирі десять, двадцять і всі сто років». Тут проявилася вірність друзям, переживання за них, товариськість дівчинки. Коли побачила несправедливість та жорстокість Недорадника, боягузтво короля, вона обурюється : «А ви мовчите й дозволяєте йому робити такі жахливі ре­чі?!».

     В кінці казки добро перемагає зло, жителі Недоладії з вдячністю згадуватимуть Алю. А вона ще має безліч справ вдома: попередити інших, чиї імена бачила у книзі «Справаномер». Тепер, коли слова дівчинки не будуть розходитися з ділами, вона матиме ще більше щирих друзів.

"Іван Франко – один з найвидатніших українських поетів та прозаїків кінця дев’ятнадцятого – початку двадцятого сторіччя. Увійшовши в історію не тільки як митець, але також як літературний критик, публіцист, белетрист і громадський діяч, він зробив непомірно великий внесок у розвиток та збереження української культури, являвся одним із перших реалістів та відзначився як головний поет пошевченківської доби. Його дійсно багатогранна творчість не була зосереджена лише на декількох темах – вона охоплювала як сюжети із життя та боротьби українського народу, так і переживання самого автора, його філософські роздуми, революційні заклики, тощо.

До того ж, словесна майстерність Івана Франко не закінчувалася лише такими поетичними збірками, як наприклад «Зів’яле листя», або «З вершин і низин» - вона так само сильно проявлялася у більш ширших епічних поемах, новелах, романах та оповіданнях. До речі, останніх нараховується десь понад сотню і відрізняються вони дивовижним жанровим багатством, особливо правдоподібним описанням долі різних в суспільства, а також, глибоким аналізом особливостей тогочасного соціуму.

І тут також не заважало б справедливо звернути увагу на те, що саме творче надбання цього видатного літератора є справжньою мистецькою спадщиною для нашої країни, оскільки по-перше, питання, що були порушені у його творах, незалежно від епохи завжди являються актуальними, однак у той самий час, мають велику історичну цінність – немов відображення його сучасності , ідеї, бажання пробудити в серцях читачів притаманну кожній людині національну гордість, жаги відстояти інтереси власного народу.

По-друге, однозначно, письменницька діяльність Івана Франко була настільки масштабною за своїм розмахом, що змогла охопити також галузь літератури у якомусь сенсі наукової, цілковито спрямованої на затвердження думки про єдину українську мову мову, підтвердженням чого служать такі його роботи, як «Етимологія і фонетика в южноруській мові», «Літературна мова і діалекти», та інше.

По-третє, окрім усього вище перерахованого, Франко також немало збагатив українську драматургію, показавши себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії, поповнив перечень дитячої літератури та відзначився своєю перекладницькою діяльністю.

Проте, і це ще не повний перелік заслуг даного майстра слова. Його можна продовжувати до нескінченності, але одне залишається стовідсотково очевидним – за всю історію української письменності, ніколи не було і не буде настільки видатної особистості, як Іван Франко."