Прожу ребят истроия Опишіть українське місто XІV – XVІ ст. Які порядки в ньому існували? Що таке магдебурзьке право? Чи є підстави вважати магдебурзьке право прогресивним для розвитку міст? Якщо так, то чому? Власну думку обґрунтуйте.

На сьогодні слово «патріот» стало досить популярним у загальномовному вжитку. Тепер модно кожному називати себе патріотом власної країни, навіть не розуміючи семантики цього слова. То хто такий насправді патріот України та кого можна вважати справжнім патріотом? На мою думку, людині складно розуміти й пояснювати значення таких абстрактних понять як любов, дружба, відданість і на кінець патріотизм. Ми не можемо до цього доторкнутися, але можемо відчути. Всі ці якості взаємопов’язані, вони виховують нас, роблять справжніми людьми. От, наприклад, патріотизм. Особисто для мене він вимірюється любов’ю до Батьківщини, у найширшому її значенні. Це не повинно закінчуватися лише словами, спілкуванням українською мовою, чи жовто-блакитними кольорами.Патріот – це людина, яка щирими діями доводить все своє ставлення до України. Це бажання зберегти культуру країни.

Патріоти в Україні були завжди. Вони обороняли землі, співали пісні, молили й закликали в поезіях. Сьогодні патріотизм набув дещо іншого значення. Він проявляється у ввічливому ставленні до людей, прибраному за собою сміття після пікніка, до військовим на Сході. Такі, здавалося б, на перший погляд прості речі і роблять із нас людей, справжніх громадян своєї країни.

Чи можемо ми сказати: у нас є історія, отже, ми існуємо, здійснюємося буттям на цій землі впро довж століть? Якщо так, то й історія повинна постати перед нами не просто зібранням фактів минувшини, а сповнитися національним буттям, стати реальністю, а не німим свідком подій, що відійшли у минуле. Вона повинна стати світом, в якому любимо, надіємось, сподіваємось, а не вишукуємо виправдання своєму існуванню. Але як «світ» історія не є усталеною конструкцією чи моделлю минулого, а сповнена буттєвості і як така наділена усіма харак теристиками буття. Перш за все, це вимір можливого, тобто здатності змінюватись. Точніше, вона потенційно сповнена мож ливістю і як така може «проростати» не лише в сучасному, але й майбутньому. Найбільш рельєфно це постає у вигляді сталих структур ставлення до світу, що складають підвалини нашого національного менталітету. Саме у них прихована сталість «національної фізіономії» з усіма її позитивами й негативами. Формою такої усталеності, перш за все, постає традиція, яка за своєю суттю є не чим іншим, як минулим, включеним безпосе редньо в життєві процеси сьогодення. В своїй діяльності традиція — це особливий культурний механізм передачі досвіду. Як така, вона зорієнтована на минуле як реальне у своїй смис ловій наповненості, тому, безперечно, позитивна. Саме тради ція формує цілісність та безперервну послідовність людського буття. Вона передається від покоління до покоління як зразки практичних, символічних дій, гідних наслідування.