Річна контрольна робота з української літератури
1. Зворушливе прощання матері з сином зображено у творі.
А "Засвіт встали козаченьки..."
Б "Дума про Марусю Богуславку"
В "Чи не той то Хміль..."
Г "Віють вітри..."
Д "Бондарівна"
2. В уривку зі "Слова про похід Ігорів" "Сонце йому тьмою путь заступало; ніч, стогнучи йому грозою, птиць
збудила" йдеться про.
А Святослава
Б Ігоря
В Кончака
Г Всеволода
Д Овлура
3. "Щоб бути зачинателем нової української літератури - мало самого таланту: треба мати український хребет.
Той хребет, який крізь усі лихоліття й катастрофи знову й знову випрямляється і утверджує вільне людське право
- бути собою" - сказано про.
А Пантелеймона Куліша
Б Івана Франка
В Григорія Квітку-Основ'яненка
Г Івана Котляревського
Д Івана Франка
4. "Написати рідною мовою історичний роман, дотримуючись суворих правил форми, властивої цьому різновиду
епосу" - таке завдання поставив перед собою.
А Г. Квітка-Основ'яненко
Б П. Мирний
В П. Куліш
Г М. Коцюбинський
Д Григорій Сковорода
5. Парубок моторний / І хлопець хоть куди козак, / Удавсь на всеє зле проворний, / Завзятіший од всіх бурлак" -
сказано про персонажа
А поеми
Б балади
В драми
Г комедії
Д думи
6. Персонажів цього пам’ятника згадано в
(НЕ ТРЕБА)
А «Повісті минулих літ» (уривок про заснування Києва) Б «Повісті минулих літ» (уривок про напад хозарів)
В «Повісті минулих літ» (уривок про помсту княгині Ольги) Г «Думі про Марусю Богуславку»
Д «Слові про похід Ігорів»
7. «Нема на світі України, / Немає другого Дніпра, / А ви претеся на чужину / Шукати доброго добра», — докоряє
землякам
А Тарас Шевченко
Б Пантелеймон Куліш
В Іван Котляревський
Г Марко Вовчок
Д Іван Франко
8. Видатний український державний діяч, пам’ятник якому ви бачите на фото, є персонажем твору
(НЕ ТРЕБА)
А «De libertate» Б «Contra spem spero!» В «Гайдамаки» Г «Засвіт встали козаченьки» Д «Чорна рада»
9. Марко Вовчок — це псевдонім
А Л. Косач
Б О. Кандиби
В М. Вілінської
Г М. Фітільова
Д П. Губенка
10.«Мутен сон бачив у Києві на горах» герой «Слова про Ігорів похід»
А Володимир
Б Святослав
В Всеволод
Г Олег
Д Ігор
11.«Я покорюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж... перенесу своє горе», — говорить
своїй матері
А Маруся Дрот
Б Леся Череванівна
В Наталка Полтавка
Г Юнона
Д Галя Ґудзь
12.«Батьком української повісті» називають
А І. Котляревського
Б Г. Квітку-Основ’яненка
В П. Куліша
Г П. Мирного
Д М. Коцюбинського
13.«Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові, попротоптувані — і
пучки видно. Хіба по шаблі можна б догадуватися, що воно щось не шабля аж горіла од золота; да й та
на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська», — це портрет
А Кирила Тура
Б Івана Шрама
В Якима Сомка
Г Матвія Гвинтовки
Д Івана Брюховецького

Відповідь

29 вересня 1845 р. — народився Іван Карпович Тобілевич в с. Арсенівка поблизу Єлизаветграда. Навчався в Бобринецькому повітному училищі.

1859 р. — працює писарчуком станового приставу в містечку Мала Виска.

1864 р. — на службі в повітовому суді.

1865 р. — переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

1870 р. — одружився з Надією Карлівною Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому 7 дітей.

1881 р. — втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.

1883 р. — в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького.

1883 р. — одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького.

1884 р. — заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

1886–1887 рр. — опублікував п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».

1886 р. — у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого.

1887 р. — отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини, Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.

1888 р. — з І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського.

1890 р. — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

1897 р. — склав записку до з’їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з’їзду виголосив Панас Саксаганський.

1899 р. — написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.

1900–1904 р. — створив власну трупу, написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

1906 р. — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.

15 вересня 1907 р. — Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.

Объяснение:

Кожного разу, коли я перечитую Слово Боже, то приходжу до ще більшого розуміння Його.

Усі ми в своєму житті постійно стикаємося з несправедливістю. Ми її бачимо всюди: удома, на роботі, у стосунках з друзями. Навіть коли чинимо правильно, багато хто нам дорікає, що ми були несправедливі. Напевно кожен батько не раз зауважував, коли він навчає своїх дітей, хоче для них якнайкраще, а вони його виправляють, хочуть, щоб було по-їхньому.

Притча про несправедливого суддю вчить, що:

– навіть серед гріха та пороків потрібно шукати правди;

– потрібно вірити, що правда завжди переможе, навіть якщо навколо гріх;

– не варто здаватись у боротьбі й пошуку правди, навіть тоді, коли надії немає (усі обставини проти тебе);

– коли досягнув успіху в пошуках правди, перемогу приписувати не собі, а дякувати Богові, розуміючи, що це Бог пом’якшив серця злих людей.

Що ж я як учитель можу корисного взяти з цієї притчі для себе? Ось приклад з мого досвіду.

Часто бажання навчити дітей Божої науки стикається з глухою стіною, адже трапляється, що в класі є такі учні, яким нічого не потрібно, деколи підручник навіть лінуються розгорнути. От і в мене в одному з класів на уроках християнської етики декілька учнів майже взагалі не працювали. Після неодноразового нагадування, що запишу зауваження в щоденник, розгортали підручник, брали якогось аркуша й починали ліниво списувати з дошки. Я це називав не списування, а змальовування, бо робилось воно, як мені здавалось, несвідомо. Я практично втратив надію, що їх чогось можна навчити.

Закінчувався навчальний рік, я, знаючи, що мене на останньому уроці не буде, виставив оцінки заздалегідь. На останній урок прийшов мене заміняти інший учитель і, щоб учнів чимось зайняти, попросив написати твір-роздум «Чого мене навчили уроки християнської етики». Твори, звичайно, були віддані мені. Я був уражений. Ті учні, які, як мені здавалось, не працювали й нічого не чули, багато чого пам’ятали з моїх уроків.

Ніколи не здавайся, подібно як та бідна вдова, роби те що маєш робити. Бог до маловіре. «Чи не більше Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього…