Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!».
Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?».
Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє».
Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло».
Полонені німці зводили споруди у зруйнованому місті. Серед німців привертав увагу дітей і жінок Фрідріх. Він розкопав невеличку клумбу, обгородив її і посіяв нагідки. Діти зруйнували цю клумбу і на її місці поставили хрест, зроблений з паличок і зв’язаний травою. Фрідріх співав дітям, жінкам виробляв із шматків цегли прикраси. Тяжко захворівши, Фрідріх закінчив життя самогубством. Як згадка про нього, на вулиці у зимову пору розцвів ногіток, а у стіні будинку, який зводили полонені німці, в рукавиці була знайдена фотокартка з двома дівчатками — його доньками. Вона належала Фрідріху.
Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!».
Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?».
Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє».
Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло».
Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», “господнє небо”
Полонені німці зводили споруди у зруйнованому місті. Серед німців привертав увагу дітей і жінок Фрідріх. Він розкопав невеличку клумбу, обгородив її і посіяв нагідки. Діти зруйнували цю клумбу і на її місці поставили хрест, зроблений з паличок і зв’язаний травою. Фрідріх співав дітям, жінкам виробляв із шматків цегли прикраси. Тяжко захворівши, Фрідріх закінчив життя самогубством. Як згадка про нього, на вулиці у зимову пору розцвів ногіток, а у стіні будинку, який зводили полонені німці, в рукавиці була знайдена фотокартка з двома дівчатками — його доньками. Вона належала Фрідріху.