РЕБЯТ ОЧЕНЬ Звертання є в реченні
А По хуторах і пасіках, по приструмкових хащах і непролазних теренах, по байраках і долинах ні на хвилину не затихав той спів, та музика, те вечорове весняне диво.
Б Гаї, садки, урочища, хати, дерева, клуні – усе нашіптувало йому казки дитинства, вливало молодість у вже підтоптане, на мощі схоже тіло.
В І так їй весело, старій, так легко, неначе вона Г Як хороше жити, мій друже, мій брате, коли тобі йде дев’ятнадцятий рік!
2. Поширене звертання є в реченні (розділові знаки пропущено)
А Вам мамо за вічну любов і за всю неоплачену ласку.
Б Не плачте мамо не треба, і ви не журіться тату.
В Привіт тобі мій вечоровий світе.
Г Чи знаєш ти хлопче якого коня тобі серед поля вготовила доля?
3. Комами з обох боків треба відокремлювати звертання в реченні (розділові знаки пропущено)
А Рідна нене без тебе ніхто я мов підрізаний вітром листок.
Б Старі дуби вам за осінь.
В Не сумуй вербо моя похилая що багряним листям одшуміла осені пора. Г Понеси мене на крилах радосте моя.
4. Вставними можуть бути всі слова та словосполучення в рядку
А чуєте, бачиш, зверніть увагу, по-твоєму
Б слава Богу, нібито, навіть, майже, даруйте
В правда, безумовно, між нами кажучи, крім того, приблизно Г все ж таки, неначе, на мою думку.
5. Вставне слово є в реченні (розділові знаки пропущено)
А Тобі земле моя рідна і велика матінко велична мої всі поривання. Б Земля не може жити без сонця.
В Там кажуть з гір усю країну видно.
Г Дорогий друже! Довго чекав ти мого листа.
Д Він казав, що не може мати ніякої насолоди від життя, коли знає, що пору люди безправні, забиті.
6. Речення із вставним словом
А Видно шляхи полтавськії і саму Полтаву.
Б Поки живий, я хочу справді жити.
В Цить, доню, цить.
Г Здається вічністю буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила. Д А за дверима така ніч і, мабуть, зоряна.
7. Вставне слово (словосполучення) дає емоційну оцінку повідомлюваному в реченні
А Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе – само прийде.
Б На щастя, літак ішов по курсу майже на схід.
В Літаки, здавалося, ідуть зовсім беззвучно.
Г Взагалі, мені здається, Серьожка, що люди стали начебто ще згуртованішими. Д Але шнур, очевидно, не загорівся, бо знову мигнув огнем.
8. Правильно розставлено розділові знаки в реченні
А Сумління людське виявляється ,схоже на вулик, його теж можна розтривожити. Б Не можна кажут, людин В Мабуть людині не можна відриватися від рідного брата.
Г Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на скрипці.
була собы мишка , боялася людей , коли ныкого не було вдома вибыгала на поле до своых сестер. сестри ледве хвоста за собою тягнули з мыста , казали , що выйна у них. мишцы було жаль голодних громадянок. чоловык приныс грошы додому ы сховав ых у ящику пыд лыжком . господиня ходить тепер , як паня. прийшла жынка просити молока з мыста , але ый выдмовили, сказали що у самих його нема.мишка залызла у ящик ы перегризла всы грошы. коли чоловык выдкрив ящик полыз з кулаками на дружину та звинувачував ыы . мишка зыбрала речы та своых дытей ы пышла з того дому зы словами:краще в полы. аныж у цьому домы
Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи однозначну відповідь дають на них самі автори? Чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею? Ні, читач розумом і серцем повинен потрудитися й знайти свою відповідь.
Спробуємо розв'язати одну з головних проблем, наприклад: «Чому Чіпка став убивцею?»Починаючи від життєвої історії Василя Гнидки, письменник хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. Бідували мільйони, а злочинцями ставали лише сотні. Не від боягузтва, не від слабості, не від хворої психіки став убивцею і Чіпка. А від чого?
Ось Чіпка малий «...поліз у піч, витяг жару у покришку та й виніс у хлівець» — щоб наробити пожежі. Підріс трохи. Почав пізнавати природу. «Як схопить горобеня, як крутне голівку... Не вспів оком моргнути, — як в одній руці зостався тулубець, а в другій голівка.» Ну, з хлівцем зрозуміло, хлівець винен тим, що належить багатому сусідові, а горобеня ж чим завинило? А якийсь горобець, «як жиди Христа мучили, кричав: жив-жив!»
Ось так наш герой змалку почав встановлювати соціальну та історичну справедливість... А сам за свої вчинки намагався уникнути відповідальності. Пам'ятаєте, для чого в образах «повидовбував очі»?Виріс Чіпка, горілку пити навчився. Похмелиться і все ж вертає додому: «...як скажений бик налітає на хату... Брязь! — одно вікно... Дзень! — друге... Посипалось третє... Грюк! Ногою в двері... Полетіли й двері у сіни». А потім ображає рідну матір, яка винна перед сином-злодієм лише у тому, що його породила і робила для нього, що могла.
Важко читати далі розповідь про першу Чіпчину «справжню» справу, свого роду посвячення в злодійський орден. У Чіпки навіть не виникає питання, чи зможе він «переступити через кров»: перше вбивство було випадковим, планувалось тільки пограбування. Але камінь, кинутий у воду, дає кола: один злочин неминуче тягне за собою другий. Вороття до нормального людського життя вже немає і не може бути. «Спить Чіпка. Совість, задобрена горілкою, його не мучила.» Чи не сучасна історія перед нами, коли під впливом традиційних ліків від горя (горілка й веселе товариство, яке «все розуміє») скоюються злочини, про які, на жаль, так часто можна прочитати в сьогоднішніх газетах та журналах? Потім у Чіпки багато буде всякого в житті і в душі. Він виступатиме в ролі захисника селян, його виберуть, по-сучасному, в депутати. Оберуть, бо не доведена була участь Чіпки в злочині. А чи знайшовся б серед читачів хтось, хто залишив би у виборчому бюлетені прізвище Вареника, і чи діяв будь-де і будь-коли закон, за яким Чіпка міг бути виправданий за вчинені злочини і просто за свою поведінку?