Олекса Стороженко, за словами Івана Франка, талановитий оповідач, що добре володіє українською мовою. В оповіданні "Скарб" письменник використав український фольклор, поєднав фантастичні елементи з реалістичним зображенням селянського побуту, гумористично зобразив головного героя. Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір'ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, що син нічого не вміє робити, батько журився: "Що з ним станеться, як ми помремо?" Мати мала рацію, коли говорила: "Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки". Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. "Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити". І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: "Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот". А потрусити дерево — важко. У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. "Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде". І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, що щасливим не був і Павлусь.
Повість "Климко" дуже еронічний твір. Його написав Григiр Тютюнник. Вона мене чимало схвилювала.
Климко - хоробрий, наполегливий, кмітливий хлопець. В нього дуже добре сердце. У воєнний час складно жити, тому він допомагав іншим. Заради вчительки з маленькою дитиною, якій він дав обіцянку босий і голодний ходив по сіль. Климко ніколи не здавався і нікому не жалівся. Цей хлопець кмітливий, ніколи не боявся складнощів, навіть іноді брехав заради того щоб врятувати людське життя. Також йому притаманна щедрість. Не зважаючи на те, що він був бідним, не в 30-ки для старої бабусі. Готовий на самопожертву заради інших людем извини єсли є ошибки
Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір'ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, щоб не замерз, навесні і влітку — щоб сонце не напекло голову. Бачачи, що син нічого не вміє робити, батько журився: "Що з ним станеться, як ми помремо?"
Мати мала рацію, коли говорила: "Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки". Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. "Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити".
І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: "Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот". А потрусити дерево — важко.
У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. "Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде". І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, що щасливим не був і Павлусь.
Повість "Климко" дуже еронічний твір. Його написав Григiр Тютюнник. Вона мене чимало схвилювала.
Климко - хоробрий, наполегливий, кмітливий хлопець. В нього дуже добре сердце. У воєнний час складно жити, тому він допомагав іншим. Заради вчительки з маленькою дитиною, якій він дав обіцянку босий і голодний ходив по сіль. Климко ніколи не здавався і нікому не жалівся. Цей хлопець кмітливий, ніколи не боявся складнощів, навіть іноді брехав заради того щоб врятувати людське життя. Також йому притаманна щедрість. Не зважаючи на те, що він був бідним, не в 30-ки для старої бабусі. Готовий на самопожертву заради інших людем извини єсли є ошибки
Объяснение: