Йдучи назустріч побажанням громадян, влада назавжди убезпечила їх від ризику будь-що переживати. Зробили це просто: знищили всі книжки й залишили тільки телевізійні серіали та шоу. Більшості цього вистачає, ба навіть плазми у світі фантаста куди кращі, ніж у нашому, – кожен може дозволити собі мати кімнату з гігантськими екранами замість стін. 4D-ефект – повна присутність. Це те, до чого ми рухаємося. Чи не так?
Людьми, котрі розучилися читати, а отже, й думати, керувати легше. Черговий усміхнений президент звертається до жителів країни з гігантських екранів. Його точно оберуть надалі (або іншого, кого запропонує телевізор). Головне, щоб люди залишалися спокійними, були впевнені у своєму завтра, щоб їх нічого не хвилювало. Дивно, але Монтеґу в цьому ідеально стабільному світі незатишно. Наростання тривоги й самотності прописано в першій частині книжки надзвичайно майстерно – жодна екранізація враження передати не зможе. Герой має сім’ю, але від духовної ізольованості це не рятує.
А здавалося б, персонаж має тішитися життям. Працює на державу, і в нього неабияка робота, дістати таку не всім щастить: Монтеґ – пожежник, він спалює книжки. Температура, винесена в заголовок роману, це градус, на якому займається папір, на якому зникають усі сумніви. Шеф відділку пожежників виголошує цілу промову, в якій популярно пояснює, як зробити всіх людей щасливими і чому багато думати, шкодить. Знаєте, схоже, його думки поділяють у наших міністерствах освіти й культури.
Врешті, сюжет стає майже пригодницьким: підпілля, котре намагається вберегти книжки, рейди та облави пожежників, таємні агенти, втечі й переслідування. Кіборгічний пес-убивця, що знаходить жертву за її біологічними параметрами (здається, незабаром усіх нас ощасливлять паспортами, котрі їх містять). Структура жанру, а ми маємо справу з антиутопією, традиційна: у щасливому, на перший погляд, світі з’являється людина із сумнівами. Найчастіше на такий дисидентський шлях чоловіка штовхає жінка. А далі влада, що створила «ідеальне середовище», намагається повстанців знищити. Чоловік зазвичай зраджує справу. Жінка здебільшого гине… Маємо подібне у класичних «Ми» росіянина Євґєнія Замятіна та «1984» британця Джорджа Орвелла. В цьому романі, як і у відомій антиутопії Олдоса Гакслі «Дивний новий світ», сюжет дещо відхиляється від схеми.
Рей Бредбері свідомий того, що пише в епоху, коли просвітницький проект поширення знання вже зазнав краху. «451 за Фаренгейтом» з’явився в 1953 році, коли США та СРСР мали на озброєнні не лише ядерні, а й водневі боєголовки, а холодна війна набирала обертів. Страх перед повним знищенням цивілізації спонукав громадян навіть у демократичних країнах добровільно змиритися з наступом реакції, втратою частини свобод, переслідуваннями політичних опонентів. Після двох жахливих воєн першої половини століття ніхто не має сумніву щодо можливості третьої, цього разу – останньої. Інституції влади, котрі гарантують безпеку в обмін на широкі повноваження втручатися в життя й права особистості, заживають чимдалі більшого авторитету. Демократію щодень частіше іменують анархією, котра загрожує розпадом і хаосом. Ліберальний проект, доти вже повністю згорнутий в СРСР, починає давати тріщини й у вільному світі (нагадаємо, що роман Орвелла з’являється друком у той-таки період – за чотири роки до твору Бредбері)
ответ:ямоване гірською системою Ельбурс, в якій розташована найвища гора Ірану - вулкан Демавенд (5670 м). Будучи західним продовженням гірських систем Паропаміза і Гіндукушу, Ельбурс тягнеться рядами паралельних хребтів уздовж південного узбережжя Каспійського моря. Вершину трикутника становить розташована на південний схід від Арарату Азербайджанська гірська країна, увінчана вимерлим вулканом Савелан (більше 4800 м). На південь від неї відходить Курдистанського хребет. З південного заходу та півдня Іранське нагір'я облямоване гірськими системами Загрос (до 4 тис. м) і Мекран (до 2,5 тис. м); зі сходу - Східно-Іранські горами (до 2 тис. м). Між гірськими хребтами, оздоблюють плоскогір'я, розташовані великі долини. Більшу частину внутрішнього Іранського плоскогір'я (висота 1 тис. м) становлять розташована в північно-західній частині його солона пустеля Ель-Джуф і тягнеться на південний схід від неї пустеля Деште-Лут.
Зовнішні схили оздоблюють плоскогір'я гір переходять у низовини - Прикаспійську і Хузістанскую; на півдні, по узбережжя Перської затоки, тягнеться приморська пустеля Гармсір; на сході розташована Сеістанская рівнина.
Найбільша і єдина судноплавна річка Ірану - Карун; західніше Каруна тече р. Керхе, що закінчується не має стоку обширної, до 1 тис. км 2 лагуною, в окрузі Деште-Мішая в Хузістане; на півночі Ірану тече р. Сефідруд, що впадає в Каспійське море. Інші річки Ірану значно менше, причому більшість з них стікає з внутрішніх сх
Йдучи назустріч побажанням громадян, влада назавжди убезпечила їх від ризику будь-що переживати. Зробили це просто: знищили всі книжки й залишили тільки телевізійні серіали та шоу. Більшості цього вистачає, ба навіть плазми у світі фантаста куди кращі, ніж у нашому, – кожен може дозволити собі мати кімнату з гігантськими екранами замість стін. 4D-ефект – повна присутність. Це те, до чого ми рухаємося. Чи не так?
Людьми, котрі розучилися читати, а отже, й думати, керувати легше. Черговий усміхнений президент звертається до жителів країни з гігантських екранів. Його точно оберуть надалі (або іншого, кого запропонує телевізор). Головне, щоб люди залишалися спокійними, були впевнені у своєму завтра, щоб їх нічого не хвилювало. Дивно, але Монтеґу в цьому ідеально стабільному світі незатишно. Наростання тривоги й самотності прописано в першій частині книжки надзвичайно майстерно – жодна екранізація враження передати не зможе. Герой має сім’ю, але від духовної ізольованості це не рятує.
А здавалося б, персонаж має тішитися життям. Працює на державу, і в нього неабияка робота, дістати таку не всім щастить: Монтеґ – пожежник, він спалює книжки. Температура, винесена в заголовок роману, це градус, на якому займається папір, на якому зникають усі сумніви. Шеф відділку пожежників виголошує цілу промову, в якій популярно пояснює, як зробити всіх людей щасливими і чому багато думати, шкодить. Знаєте, схоже, його думки поділяють у наших міністерствах освіти й культури.
Врешті, сюжет стає майже пригодницьким: підпілля, котре намагається вберегти книжки, рейди та облави пожежників, таємні агенти, втечі й переслідування. Кіборгічний пес-убивця, що знаходить жертву за її біологічними параметрами (здається, незабаром усіх нас ощасливлять паспортами, котрі їх містять). Структура жанру, а ми маємо справу з антиутопією, традиційна: у щасливому, на перший погляд, світі з’являється людина із сумнівами. Найчастіше на такий дисидентський шлях чоловіка штовхає жінка. А далі влада, що створила «ідеальне середовище», намагається повстанців знищити. Чоловік зазвичай зраджує справу. Жінка здебільшого гине… Маємо подібне у класичних «Ми» росіянина Євґєнія Замятіна та «1984» британця Джорджа Орвелла. В цьому романі, як і у відомій антиутопії Олдоса Гакслі «Дивний новий світ», сюжет дещо відхиляється від схеми.
Рей Бредбері свідомий того, що пише в епоху, коли просвітницький проект поширення знання вже зазнав краху. «451 за Фаренгейтом» з’явився в 1953 році, коли США та СРСР мали на озброєнні не лише ядерні, а й водневі боєголовки, а холодна війна набирала обертів. Страх перед повним знищенням цивілізації спонукав громадян навіть у демократичних країнах добровільно змиритися з наступом реакції, втратою частини свобод, переслідуваннями політичних опонентів. Після двох жахливих воєн першої половини століття ніхто не має сумніву щодо можливості третьої, цього разу – останньої. Інституції влади, котрі гарантують безпеку в обмін на широкі повноваження втручатися в життя й права особистості, заживають чимдалі більшого авторитету. Демократію щодень частіше іменують анархією, котра загрожує розпадом і хаосом. Ліберальний проект, доти вже повністю згорнутий в СРСР, починає давати тріщини й у вільному світі (нагадаємо, що роман Орвелла з’являється друком у той-таки період – за чотири роки до твору Бредбері)
Объяснение:
ответ:ямоване гірською системою Ельбурс, в якій розташована найвища гора Ірану - вулкан Демавенд (5670 м). Будучи західним продовженням гірських систем Паропаміза і Гіндукушу, Ельбурс тягнеться рядами паралельних хребтів уздовж південного узбережжя Каспійського моря. Вершину трикутника становить розташована на південний схід від Арарату Азербайджанська гірська країна, увінчана вимерлим вулканом Савелан (більше 4800 м). На південь від неї відходить Курдистанського хребет. З південного заходу та півдня Іранське нагір'я облямоване гірськими системами Загрос (до 4 тис. м) і Мекран (до 2,5 тис. м); зі сходу - Східно-Іранські горами (до 2 тис. м). Між гірськими хребтами, оздоблюють плоскогір'я, розташовані великі долини. Більшу частину внутрішнього Іранського плоскогір'я (висота 1 тис. м) становлять розташована в північно-західній частині його солона пустеля Ель-Джуф і тягнеться на південний схід від неї пустеля Деште-Лут.
Зовнішні схили оздоблюють плоскогір'я гір переходять у низовини - Прикаспійську і Хузістанскую; на півдні, по узбережжя Перської затоки, тягнеться приморська пустеля Гармсір; на сході розташована Сеістанская рівнина.
Найбільша і єдина судноплавна річка Ірану - Карун; західніше Каруна тече р. Керхе, що закінчується не має стоку обширної, до 1 тис. км 2 лагуною, в окрузі Деште-Мішая в Хузістане; на півночі Ірану тече р. Сефідруд, що впадає в Каспійське море. Інші річки Ірану значно менше, причому більшість з них стікає з внутрішніх сх
Объяснение: