XIII век. Карпатское село живёт независимо и вольно, однако появляется боярин и считает себя полноправным хозяином края. Селяне не покоряются и побеждают боярина, объединившегося с монголами
В карпатское село Тухля приезжает боярин Тугар Волк. Князь Даниил даровал ему эти земли. Волк отправляется охотиться на медведей с гостями и смелой красавицей-дочерью Мирославой. Она получила мужское воспитание, обладает сильным духом и владеет навыками настоящего рыцаря. «Вот девушка! Такой бы подстать мужчиной быть» — восхищаются тухольцы, увидев её. Проводником бояре берут Максима Беркута, сына авторитетного в сельской общине старца Захара.
Во время охоты Мирослава проваливается в логово медведицы. В решающую минуту от смерти её Максим. В знак благодарности девушка горячо сжимает руку Молодые люди очарованы друг другом.
«Захар Беркут» (1971). Режиссёр: Леонид Осыка. Источник: YouTube.
Максим Беркут ведёт Тугара и Мирославу своим селом. Тухля находится в долине, окружённой со всех сторон скалами, в своеобразном котле. Сюда водопадом падает горный ручей, «извиваясь ужом по долине». Юноша рассказывает об общинном суде: на него собираются почтенные старцы села. Беркут зовёт и Тугара Волка. Но боярин считает оскорбительным быть равным смердам и не хочет приходить на суд.
В ущелье они видят Сторожа — огромный камень-столб, тухольскую святыню. Максим рассказывает легенду о нём. Когда-то на месте села было огромное озеро, власть над которым имела богиня смерти Морана. В нём не было ничего живого. Однажды царь великанов поссорился с Мораной, разбил окружающие озеро скалы, вся вода из него вытекла и потеряла свою силу. Тогда богиня смерти обратила царя в этот камень. Теперь он охраняет долину.
]тарас шевченко, як і більшість поетів-романтиків, захоплювався героїчними сторінками історії нашої держави. гортаючи «кобзаря», часто потрапляєш на заголовки, які розкривають світогляд, думки і вподобання шевченка: «тарас трясило», «гамалія», «». кожен із цих творів яскраво змальовує і розкриває образи ватажків повстанських рухів, які боролися за визволення уярмленого народу від жорстокості кріпосників.треба поглянути на україну очима тих часів, щоб зрозуміти мотиви, які керували людьми, спонукали їх до певних дій. роздроблена україна, поділена між двома державами, які пригноблювали її населення, знущалися, вбивали, катували і старих, і малих. нам, сучасникам, важко збагнути: як може людина так чинити проти іншої людини, нехай навіть і нижчої за соціальним статусом? не залишили байдужим трагічні сторінки історії нашої держави і тараса шевченка. з великим болем у серці змалював він долю поневоленого, розп’ятого народу у своїй поемі «». з великою симпатією і любов’ю зображує він повсталий народ, і серед нього особливо вирізняються його мужні ватажки. центральне місце у творі відведено максиму залізняку — людині непересічній, сміливій, завзятій. він — улюбленець народних мас, патріот, який любить свою країну, його шанують і уславлюють усі без винятку, особливо простий люд. з любов’ю і посмішкою в серці говорять про нього повстанці: «у нас одна старшина — батько максим». а як же інакше, коли він дійсно багатьом з них замінив батька, як рідна людина, зрозумів і розділив їхнє горе. кобзар волох співає про нього: наш отаман, орел сизокрилий! нема в його ні оселі, ні саду, ні ставу… та й навіщо вони йому, коли в серці має вищу, більшу мету — визволення народу з рабства. суворими, трагічними барвами змальовано іншого героя поеми — івана гонту. складний, суперечливий образ, який спонукає замислитися над його вчинками.читаю рядки поеми, в яких зображено гонту в умані під час битви, і захоплююсь його сміливістю, несамовитістю і завзятістю у боротьбі з ненависним ворогом. і в моїх очах гонта — герой, патріот своєї батьківщини. але ось він убиває власних дітей, засліплений ідеєю, невблаганний. тепер гонта — кат, який нічим не відрізняється від поляків-кріпосників, які так само вбивали ні в чому не винних дітей, проте не своїх — чужих. по-різному можна дивитися на цю сумну подію в житті героя. але незаперечним залишається той факт, що для івана гонти любов до україни переважила на терезах його долі. він усе віддав заради її щасливого майбутнього, навіть власних дітей (хоча це важко зрозуміти). сумом і тугою сповнені його слова у момент поховання хлопчиків: сини мої, сини мої! на ту україну дивітеся: ви за неї й я за неї гину. але чи змінив би він свої дії, якщо можна було час повернути назад? думаю, що ні.минули ті страшні часи, відгриміла коліївщина. але в пам’яті народній навіки залишилася згадка про славних синів україни, які не пошкодували власного життя заради вільної і щасливої долі її народу.
XIII век. Карпатское село живёт независимо и вольно, однако появляется боярин и считает себя полноправным хозяином края. Селяне не покоряются и побеждают боярина, объединившегося с монголами
В карпатское село Тухля приезжает боярин Тугар Волк. Князь Даниил даровал ему эти земли. Волк отправляется охотиться на медведей с гостями и смелой красавицей-дочерью Мирославой. Она получила мужское воспитание, обладает сильным духом и владеет навыками настоящего рыцаря. «Вот девушка! Такой бы подстать мужчиной быть» — восхищаются тухольцы, увидев её. Проводником бояре берут Максима Беркута, сына авторитетного в сельской общине старца Захара.
Во время охоты Мирослава проваливается в логово медведицы. В решающую минуту от смерти её Максим. В знак благодарности девушка горячо сжимает руку Молодые люди очарованы друг другом.
«Захар Беркут» (1971). Режиссёр: Леонид Осыка. Источник: YouTube.
Максим Беркут ведёт Тугара и Мирославу своим селом. Тухля находится в долине, окружённой со всех сторон скалами, в своеобразном котле. Сюда водопадом падает горный ручей, «извиваясь ужом по долине». Юноша рассказывает об общинном суде: на него собираются почтенные старцы села. Беркут зовёт и Тугара Волка. Но боярин считает оскорбительным быть равным смердам и не хочет приходить на суд.
В ущелье они видят Сторожа — огромный камень-столб, тухольскую святыню. Максим рассказывает легенду о нём. Когда-то на месте села было огромное озеро, власть над которым имела богиня смерти Морана. В нём не было ничего живого. Однажды царь великанов поссорился с Мораной, разбил окружающие озеро скалы, вся вода из него вытекла и потеряла свою силу. Тогда богиня смерти обратила царя в этот камень. Теперь он охраняет долину.
Объяснение: