Творчість відомого українського письменника Б. Харчука вчить кожного з нас виховувати в собі бережливе ставлення до оточуючої природи, до її краси. Його твори здатні з самого дитинства прищепити читачам риси доброти, чуйності і відповідальності за оточуючий нас світ. Частіш усього ми бачимо непорозуміння людей до тих, хто знаходить підтримку і порозуміння саме у природі. На основі прочитаних мною творів я маю змогу зробити висновок, що людина і природа міцно і назавжди взаємопов’язані друг з другом. І тому ми повинні сприймати оточуючу нас природу не тільки очима, а й серцем і душею.
Ми повинні наслідувати справі героя творів Б. Харчука та робити все, що є в наших силах для збереження природи, для її розуміння і для найбільшого з нею зближення. Ніколи не слід знищувати рослинний світ, ніколи не слід ображати тварин, бо все те, що нас оточує у житті – теж живе. Прикладом для нас може служити Планетник – герой однойменного оповідання Б. Харчука, про якого він написав: «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави – усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це ж саме говорить багато повір’їв та народних легенд українського народу, які досить часто зустрічаються у творах письменника.
Для більшості творів Б. Харчука притаманна думка про збереження природи і її краси, і саме цю думку ми ніколи не повинні забувати, зробивши прикладом для себе і своїх вчинків героїв творчості письменника. Для того, щоб стати гідним членом нашого суспільства, «щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».
Дехто каже, що на уроках української літератури потрібно вивчати лише класичні твори, що сучасну молодь може виховати лише творчість Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Та мені здається, що твори другої половини двадцятого століття є ще більш важливими, адже в них відображено час, вже набагато ближчий до сьогодення. І з цих творів можна зробити більше висновків, потрібних у сучасному житті. Одним із вивчених нами авторів другої половини двадцятого століття є Володимир Дрозд. Із декількох його творів мені найбільше сподобалась повість «Ирій». Головний герой цієї повісті, Михайло Решето, постійно розмірковує про Ирій – місце, де йому найкраще. Впродовж твору думки Михайла змінюються. І я мимоволі замислююся над тим, що ж для мене є Ирієм, а тому подумки порівнюю себе з головним героєм. На початку твору Михайло живе у селі, а тому мріє про життя у місті. Ні, у цьому ми з ним не схожі. Я ніколи не прагнула переїхати у більше місто, навіть у столицю. Адже якщо всі почнуть переїжджати до дуже великих міст, то хто ж розвиватиме всі інші? Через деякий час Ирієм для Михайла стає країна його майбутнього, його мрій. Звісно, наші мрії трохи не співпадають, однак я теж часто думаю про доросле життя. Мабуть, усі в дитинстві мріють саме про такий Ирій – своє щасливе майбутнє. Я впевнена, що більшість моїх однолітків хоче жити безбідно та комфортно. Я також мрію про це. Однак мало бути багатим. Мені хотілося би при цьому жити чесно та не ховати від людей очі. Особисто я за чесний бізнес. Я хочу досягти в житті якомога більше лише чесними засобами. Я ще не знаю, яку професію оберу, проте мрію стати фахівцем високого рівня, щоб до моєї думки прислухалися, зі мною радилися. Але найголовніше те, що будь-яку справу я завжди виконуватиму чесно. Це мій принцип. Наприкінці твору Михайло вирішує, що Ирій – це рідна земля, домівка, родина. З цим я повністю погоджуюсь. Адже щаслива та людина, яка має місце, де їй завжди раді, яку люблять і сама вона любить ближніх. Тож твір Володимира Дрозда дав мені ключ до розуміння життєвих цінностей. Я завжди пам’ятатиму його слова про рідну домівку: «Це твій ирій, що в нього ти до кінця днів своїх повертатимешся, а повернувшись – знову рватимешся в широкі світи
Творчість відомого українського письменника Б. Харчука вчить кожного з нас виховувати в собі бережливе ставлення до оточуючої природи, до її краси. Його твори здатні з самого дитинства прищепити читачам риси доброти, чуйності і відповідальності за оточуючий нас світ. Частіш усього ми бачимо непорозуміння людей до тих, хто знаходить підтримку і порозуміння саме у природі. На основі прочитаних мною творів я маю змогу зробити висновок, що людина і природа міцно і назавжди взаємопов’язані друг з другом. І тому ми повинні сприймати оточуючу нас природу не тільки очима, а й серцем і душею.
Ми повинні наслідувати справі героя творів Б. Харчука та робити все, що є в наших силах для збереження природи, для її розуміння і для найбільшого з нею зближення. Ніколи не слід знищувати рослинний світ, ніколи не слід ображати тварин, бо все те, що нас оточує у житті – теж живе. Прикладом для нас може служити Планетник – герой однойменного оповідання Б. Харчука, про якого він написав: «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави – усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це ж саме говорить багато повір’їв та народних легенд українського народу, які досить часто зустрічаються у творах письменника.
Для більшості творів Б. Харчука притаманна думка про збереження природи і її краси, і саме цю думку ми ніколи не повинні забувати, зробивши прикладом для себе і своїх вчинків героїв творчості письменника. Для того, щоб стати гідним членом нашого суспільства, «щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».
Объяснение:
Дехто каже, що на уроках української літератури потрібно вивчати лише класичні твори, що сучасну молодь може виховати лише творчість Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Та мені здається, що твори другої половини двадцятого століття є ще більш важливими, адже в них відображено час, вже набагато ближчий до сьогодення. І з цих творів можна зробити більше висновків, потрібних у сучасному житті. Одним із вивчених нами авторів другої половини двадцятого століття є Володимир Дрозд. Із декількох його творів мені найбільше сподобалась повість «Ирій». Головний герой цієї повісті, Михайло Решето, постійно розмірковує про Ирій – місце, де йому найкраще. Впродовж твору думки Михайла змінюються. І я мимоволі замислююся над тим, що ж для мене є Ирієм, а тому подумки порівнюю себе з головним героєм. На початку твору Михайло живе у селі, а тому мріє про життя у місті. Ні, у цьому ми з ним не схожі. Я ніколи не прагнула переїхати у більше місто, навіть у столицю. Адже якщо всі почнуть переїжджати до дуже великих міст, то хто ж розвиватиме всі інші? Через деякий час Ирієм для Михайла стає країна його майбутнього, його мрій. Звісно, наші мрії трохи не співпадають, однак я теж часто думаю про доросле життя. Мабуть, усі в дитинстві мріють саме про такий Ирій – своє щасливе майбутнє. Я впевнена, що більшість моїх однолітків хоче жити безбідно та комфортно. Я також мрію про це. Однак мало бути багатим. Мені хотілося би при цьому жити чесно та не ховати від людей очі. Особисто я за чесний бізнес. Я хочу досягти в житті якомога більше лише чесними засобами. Я ще не знаю, яку професію оберу, проте мрію стати фахівцем високого рівня, щоб до моєї думки прислухалися, зі мною радилися. Але найголовніше те, що будь-яку справу я завжди виконуватиму чесно. Це мій принцип. Наприкінці твору Михайло вирішує, що Ирій – це рідна земля, домівка, родина. З цим я повністю погоджуюсь. Адже щаслива та людина, яка має місце, де їй завжди раді, яку люблять і сама вона любить ближніх. Тож твір Володимира Дрозда дав мені ключ до розуміння життєвих цінностей. Я завжди пам’ятатиму його слова про рідну домівку: «Це твій ирій, що в нього ти до кінця днів своїх повертатимешся, а повернувшись – знову рватимешся в широкі світи