Розділити на 5 груп: фразеологзми, порівняння, метафора, гіпербола наступні слова: нам’яти вуха; сталь, а не характер; прекрасна, благородна ідея; причепилося те ім’я до нього, як реп’ях до собачого хвоста; найкращий друзяка; мисливець завзятий; розлючений бик; червоний, мов рак; півдня загоряв на ізоляторах (на стовпі); все, що було поганого на дорозі, ми підібрали на свої штани і сорочки; очі, наче тракторні фари; славний, знаменитий, могутній єгипетський фараон; землю гребе, як екскаватор; схожий, як свиня на коня; червоно-біло-зелена каша; репаються смугасті бомби; страшнюче мурмило; ллється червона кавуняча кров; вітер гуляє по сцені; ми жували слова.

Іван Франко у своїй історичній повісті «Захар Беркут» змалював життя руського суспільства XIII століття. Жителі карпатського села Тухля повстали проти боярського поневолення, коли князь Данило Галицький подарував землі Тухольщини бояринові Тугару Вовку. З такою ж відвагою вони розгромили татаро-монгольських завойовників. У цій повісті Франко показав, що саме простий народ був рушійною силою історії.

На фоні боротьби громади села Тухлі з боярином Тугаром Вовком і монгольською ордою змальовані головні герої повісті. Захар Беркут, його син Максим, Мирослава наділені найкращими рисами характеру. Вони постають перед нами чесними, вольовими, відданими інтересам рідного краю. І тому вони протиставлені зарозумілому бояринові Тугару Вовку — експлуататору і зраднику, жорстокій монгольській орді на чолі з ватажком Бурундою.

Головний герой повісті — Захар Беркут. Йому притаманна народна мудрість, висока моральність, велич, сила. Він справжній патріот свого краю, людина мудра, розважлива, з великим життєвим досвідом, для якої громадські інтереси над усе. Його люблять і шанують люди, та й доля до нього прихильна.

Зовсім протилежним йому І. Франко змалював боярина Тугара Вовка з його дійсно вовчою натурою. Цей деспотичний зрадник — дуже хижа й пихата людина. Саме ці риси характеру призвели його до відступництва, а зрадника завжди чекає ганебний кінець. Тугар Вовк загинув разом з монголами в тухольській долині.

Жорстокою руйнівною силою виступає в повісті монгольська орда, а на її чолі — Бурунда. Він, як і Вовк, прагне володіти українськими землями та народом. Цей образ наче налитий люттю і заплямований кров'ю, його не можна сприймати без жаху і здригання. І якщо у зрадника Тугара Вовка ще є щось людське (його ставлення до дочки), то Бурунда — це звір. З особливою виразністю цей звірячий характер виявився під час загибелі його вояків.

Повість «Захар Беркут» відкрила мені захоплюючу сторінку історії мого народу. А ще познайомила з мудрою і прекрасною людиною — Захаром Беркутом, який став моїм улюбленим героєм. Усі його дії були спрямовані на добро в громаді, а його мудрість ще довго буде слугувати багатьом поколінням: «Доки будете жити в громадському порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».

Уже немає серед нас живих свідків тих страшних подій громадянської війни, того напруженого, багатого на героїчні подвиги часу. Однак є свідчення літературні – гарячі й трепетні оповідання Григорія Косинки, які писалися по свіжих слідах життя. Творче життя цього талановитого автора оберталося на загрозливу драму, яка трагічно завершилася 1934 року…Час довів, що головним «злочином» письменника став його талант, який змушував об’єктивно писати про дуже суперечливе, насильницьке втілення в життя революційних ідей. У своїх художніх узагальненнях автор ішов від малого до великого: від психології факту до його філософії, відкриваючи драми й трагедії нашого народу, який віками наймитував на своїй землі. Письменникові болять і рани бідності окраденого селянина, і месницькі дії заблуканого «бандита» та кров переконаного партійця, безпросвітніх спекулянтів і «вічних міщан». У його художніх узагальненнях чується відлуння Шевченкових думок: «Ви ж таки люди, не собаки!»Перша збірка новел «На золотих богів» (1922 р.) та друга книжка «В житах» (1926 р.) засвідчили, що Г. Косинка поставав дедалі у своїй майстерності реаліста, розкриваючи загальнолюдські та моральні цінності своїх героїв, вирізняючи в пожовтневій долі свого народу три драми.Першою була драма найбіднішого селянства, котре стало свідком революційної бурі та братовбивчої війни, і після всього не здобуло волі. А найтяжчий хрест несли страдниці-матері: у новелі «На буряки» мати зажурена над сонним сином-наймитом, бліда й безпомічна в оточенні голодних дітей («В хаті штурми»), «стеряна з журби» за загиблими синами («На золотих богів»).В основі інших дум Григорія Косинки лежить гостродраматичний конфлікт героя з дійсністю. Письменник говорить про одвічну біду, яка в різні історичні епохи не давала змоги українцям випростатися на повен зріст, об’єднатись у взаєморозумінні – це вияв дезертирства та отаманщини.Третя драма нашого народу – це драма тих, хто віддав себе на олтар комуністичної ідеї. Мета в комуністів була ніби благородна – покінчити з бідністю, але досягнення вели до нових кривавих репресій.Обдарованість Г. Косинки щедра та яскрава, його почерк своєрідний, гранично економний. Жодного зайвого слова чи образу, а герої з-під його пера народжуються сильні й вольові, багаті й красиві душею, дійові й правдиві. У них гармонійно поєднуються працьовитість і врода з високою народною моральністю й розумом, з вірою в краще життя. А серце Григорія Косинки, яке боліло за свій народ, виносило в собі й подарувало нам прекрасні образи, що вже стали нашою історією.