Розповідали, що це відбувалося під час подорожі туристів Лівійською пустелею. Де-не-де підносилися над безкраїм морем пісків звичні піраміди, які своєю вічністю перевищували піщане мовчання.
Високий чоловік попросив водія зупинитися. Туристи з дивуванням подивилися на цього інтелігента, який раптом ви явив бажання зупинитися серед пусте лі. Вийшовши з автобуса, він впевнено рушив уперед і зупинився біля піраміди. Це виглядало так просто, ніби він усе своє життя провів серед бедуїнських племен. Занадто зосереджений, задуманий, чоловік раптом заспівав. То була українська пісня — відомий романс на слова видатної поетеси Лесі Українки.
Вийшовши з автобуса, туристи слухали співдивної експресії. Душа співака нібито була наодинці не з Лівійською пустелею, а з душею Лесі Українки. Щоб зважитися на таку імпровізацію і не злякатися штучності, треба бути справжнім актором. Треба було мати такий голос, щоб викликати з пустелі душу поетеси і переконати зачарованих супутників в необхідності такого виклику. Це був народний артист Борис Гмиря.
Він носив у душі завжди образ поетеси, але звучання гарячого вітру пустелі ви кликали його, і Борис Гмиря не зміг не заспівати «Стояла я і слухала весну».
Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують? Кого цей рік не дочекались ви? Хто зрадив ще чудову нашу звичку, Кого забрав холодний світ од вас? Хто не прийшов на братню перекличку? Чий голос змовк? Хто передчасно згас?
Анафора: Ти простягав нам із-за моря руку,/Ти нас єдиних в спогадах носив;Благослови, моя святкова музо, / Благослови: нехай живе ліцей!
Оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій Не вартий світ; розвіємо оману!
ПЕРЕКАЗ
Розповідали, що це відбувалося під час подорожі туристів Лівійською пустелею. Де-не-де підносилися над безкраїм морем пісків звичні піраміди, які своєю вічністю перевищували піщане мовчання.
Високий чоловік попросив водія зупинитися. Туристи з дивуванням подивилися на цього інтелігента, який раптом ви явив бажання зупинитися серед пусте лі. Вийшовши з автобуса, він впевнено рушив уперед і зупинився біля піраміди. Це виглядало так просто, ніби він усе своє життя провів серед бедуїнських племен. Занадто зосереджений, задуманий, чоловік раптом заспівав. То була українська пісня — відомий романс на слова видатної поетеси Лесі Українки.
Вийшовши з автобуса, туристи слухали співдивної експресії. Душа співака нібито була наодинці не з Лівійською пустелею, а з душею Лесі Українки. Щоб зважитися на таку імпровізацію і не злякатися штучності, треба бути справжнім актором. Треба було мати такий голос, щоб викликати з пустелі душу поетеси і переконати зачарованих супутників в необхідності такого виклику. Це був народний артист Борис Гмиря.
Він носив у душі завжди образ поетеси, але звучання гарячого вітру пустелі ви кликали його, і Борис Гмиря не зміг не заспівати «Стояла я і слухала весну».
Художні засоби до поеми "19 жовтня" Пушкіна:
Епітети: багряне убрання, поля зів'ялі й голі, тихе сяйво дня, келія пустинна, осінні негоди, чаша легкопінна, гіркі недуги, Італія ясна, щаслива путь, доля мандрівна, доля строга...
Неологізм: легкопінна,
Порівняння: він (союз), як душа; свій дар, як час, я тратив без угаву.
Метафори: міцнів під крилом коханих муз.
Звертання: каміне, вино, друже, любі друзі,Горчаков, Вільгельм, спізнілий друже мій.
Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують? Кого цей рік не дочекались ви? Хто зрадив ще чудову нашу звичку, Кого забрав холодний світ од вас? Хто не прийшов на братню перекличку? Чий голос змовк? Хто передчасно згас?
Анафора: Ти простягав нам із-за моря руку,/Ти нас єдиних в спогадах носив;Благослови, моя святкова музо, / Благослови: нехай живе ліцей!
Оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій Не вартий світ; розвіємо оману!
Повтор: Пора, пора! Повніш, повніш!