Основною освітою Тараса Шевчнка, було навчання в церковно-прихожанській школі, тривалістю всього два роки. Тарас Шевченко мріяв, що в майбутньому, Україна, як і інші слов’янські держави, повинна отримати якийсь автономний статус «слов’янської федерації». І допускав, що саме Київ, а не Москва стане столицею цієї багатонаціональної держави. Подібні ідеї він висловлював, будучи членом Кирило-Мефодіївського товариства. У післямові до поеми «Гайдамаки» він писав: «Нехай житом-пшеницею, як золотом покритим, що не розмежованою останеться навіки од моря і до моря слов’янська земля». Гнів Миколи I на образливі випади Шевченка вилилися в те, що його не тільки відправили на заслання рядовим солдатом в «оренбурзьку глушину», а й заборонили йому писати і малювати. Це, звичайно, було жорстоке покарання для талановитого поета. Втім, в Росії того часу найжорстокіші покарання найчастіше викупалися добросердям їх виконавців. Офіцери, у підпорядкуванні яких служив рядовий Шевченко, зробили його життя цілком стерпним. Він спав і харчувався окремо від інших солдатів, нерідко відвідував «звані обіди» та інші «аристократичні посиденьки». Про те, він не дотримувався їхньої заборони на творчість тому, що більшість своїх повістей Тарас Григорович написав саме під час заслання. В останні роки життя український поет багато займався ліпленням і гравіруванням. Цікавий факт про поховання Тараса Шевченка. На свій останній день народження Тарас Григорович в розмовi з близьким другом художником Григорiєм Честахiвським висловив бажання, щоб в разі смерті, яку він передчував, поховали його в Каневi. Вранцi 10 березня Тараса Григоровича не стало. Як відомо Тарас помер на чужині, а самі в Петербурзі і був полоханий на Смоленському кладовищі, але все таки його воля збулася і поет через два роки був перепохований у Каневі.
