І. Франко – автор багатьох чудових, оригінальних поем – передусім глибокого філософського спрямування, але поемою всіх поем є його всесвітньо відомий “Мойсей”.
Образ пророка проходить майже наскрізно через усю Франкову творчість. Поема “Мойсей” у певному розумінні – його лебедина пісня. Ось наскільки цей твір був дорогий йому: “Все найкраще, найвище, що знав, я у тебе вкладаю”, – писав він.
Фабула поеми – це сорокарічний тернистий шлях ізраїльтян з єгипетської неволі для обітованої землі. Пророк не довів свій народ до мети як через підбурювання народу ватажками Датаном та Авіроном, так і через власний сумнів у здійсненні свого задуму та волі Божої. Народ вагається між різними силами, провідник чітко здійснює свій історичний задум. З цього протистояння виникає глибока драма, бо роздертий навпіл народ (одна частина йде за Мойсеєм і Аароном, а друга – за Датаном і Авіроном) гине в “громадянській війні”, тому що тривалою неволею витравлено в цих людях “святий вогонь волелюбності”. Їсти, спати, одружуватися, народжувати – ось головна дотеперішня суть життя народу, який до того ж пройнятий страхом перед ворогом. Звісно, такий народ – не народ, а темна маса, якій голос Божого веління не потрібен.
Як бачимо, поема “Мойсей” актуальна і сьогодні. А наступні покоління напевно черпатимуть з цього твору розв’язання багатьох проблем людини: її взаємин з оточенням, із Богом, та й із самим собою
Карл Великий – король Франції. У творі він зображений як ставний чоловік з гордою поставою. Сиве волосся, біліша, ніж сніг, борода, величний і прекрасний. Цей портрет, однак, не відповідає дійсності, адже у 778 році Карлові було лише 36 років. Таке зображення Карла є характерним для епічних поем.) (вірш 8). Могутність Карла, його досвід, уміння завойовувати держави визнає та поважає і цар сарацин Марсилій. Це мудрий правитель, який усім серцем вболіває за свою державу та своїх васалів. Карл глибоко переживає за долю військового походу. У «Пісні про Роланда» Карлові сняться два сни, які стають «віщими». Перший він бачить тоді, коли дружина короля наближається до сарагоських земель. Карлу сниться, що Ганелон схопив списа, а той розсипався. А потім неначе на Карла накинувся ведмідь, а з Арденських гір на нього мчиться страшенний леопард. Карл відкусив у ведмедя вухо, а з леопардом вступив у бій. Усе це віщує, що незабаром станеться велика битва. А в іншому сні, коли Роланд бився з маврами, Карлові сниться страшенна буря, грім, блискавиця, вогонь, які падають з неба на франків. На військо напали страшні чудовиська, грифи, змії, леопарди, і воно застогнало. А на Карла накинувся величезний лев і зав’язалася страшна сутичка. Хто переможе — невідомо. Але в другому сні Карлові з’являється ангел. Це є свідченням того, що Бог все ж таки на боці франків і вони переможуть ворога, але зі значними втратами.
У творі є й інші прикмети. Так, коли Карл, відправляючи Ганелона послом до маврів, подав йому рукавицю зі своєї правої руки, вона упала. Це було поганою прикметою перед початком будь-якої справи. Взагалі, обряд передачі рукавиці кілька разів повторюється у творі. Передача рукавиці є ознакою васальської залежності від сюзерена і необхідності виконання його наказу.
І. Франко – автор багатьох чудових, оригінальних поем – передусім глибокого філософського спрямування, але поемою всіх поем є його всесвітньо відомий “Мойсей”.
Образ пророка проходить майже наскрізно через усю Франкову творчість. Поема “Мойсей” у певному розумінні – його лебедина пісня. Ось наскільки цей твір був дорогий йому: “Все найкраще, найвище, що знав, я у тебе вкладаю”, – писав він.
Фабула поеми – це сорокарічний тернистий шлях ізраїльтян з єгипетської неволі для обітованої землі. Пророк не довів свій народ до мети як через підбурювання народу ватажками Датаном та Авіроном, так і через власний сумнів у здійсненні свого задуму та волі Божої. Народ вагається між різними силами, провідник чітко здійснює свій історичний задум. З цього протистояння виникає глибока драма, бо роздертий навпіл народ (одна частина йде за Мойсеєм і Аароном, а друга – за Датаном і Авіроном) гине в “громадянській війні”, тому що тривалою неволею витравлено в цих людях “святий вогонь волелюбності”. Їсти, спати, одружуватися, народжувати – ось головна дотеперішня суть життя народу, який до того ж пройнятий страхом перед ворогом. Звісно, такий народ – не народ, а темна маса, якій голос Божого веління не потрібен.
Як бачимо, поема “Мойсей” актуальна і сьогодні. А наступні покоління напевно черпатимуть з цього твору розв’язання багатьох проблем людини: її взаємин з оточенням, із Богом, та й із самим собою
Карл Великий – король Франції. У творі він зображений як ставний чоловік з гордою поставою. Сиве волосся, біліша, ніж сніг, борода, величний і прекрасний. Цей портрет, однак, не відповідає дійсності, адже у 778 році Карлові було лише 36 років. Таке зображення Карла є характерним для епічних поем.) (вірш 8). Могутність Карла, його досвід, уміння завойовувати держави визнає та поважає і цар сарацин Марсилій. Це мудрий правитель, який усім серцем вболіває за свою державу та своїх васалів. Карл глибоко переживає за долю військового походу. У «Пісні про Роланда» Карлові сняться два сни, які стають «віщими». Перший він бачить тоді, коли дружина короля наближається до сарагоських земель. Карлу сниться, що Ганелон схопив списа, а той розсипався. А потім неначе на Карла накинувся ведмідь, а з Арденських гір на нього мчиться страшенний леопард. Карл відкусив у ведмедя вухо, а з леопардом вступив у бій. Усе це віщує, що незабаром станеться велика битва. А в іншому сні, коли Роланд бився з маврами, Карлові сниться страшенна буря, грім, блискавиця, вогонь, які падають з неба на франків. На військо напали страшні чудовиська, грифи, змії, леопарди, і воно застогнало. А на Карла накинувся величезний лев і зав’язалася страшна сутичка. Хто переможе — невідомо. Але в другому сні Карлові з’являється ангел. Це є свідченням того, що Бог все ж таки на боці франків і вони переможуть ворога, але зі значними втратами.
У творі є й інші прикмети. Так, коли Карл, відправляючи Ганелона послом до маврів, подав йому рукавицю зі своєї правої руки, вона упала. Це було поганою прикметою перед початком будь-якої справи. Взагалі, обряд передачі рукавиці кілька разів повторюється у творі. Передача рукавиці є ознакою васальської залежності від сюзерена і необхідності виконання його наказу.