На протязі всього твору автор змушує співпереживати героям, їхній нелегкій долі, їхньому непереможному бажанню отримати волю, почуватися людьми, а не худобою панською.
Неспроста автор порівнює Соломію з голодною вовчицею, а Остап порівнює себе і Соломію з щенятами, вони тікають від переслідувань з почуттям звірини. Не один раз введений образ голодного вовка.
Мужніє у вогні випробувань Соломія (ніжне кохання і товариська виручка, жіночість і мужність органічно поєднуються в характері Соломії).
Багато життєвих перепетій випало на долю Остапа, і він пройшов крізь всі випробування, мужніючи в боротьбі за життя, свободу, право кохати.
Остап і Соломія, готові дорогою ціною, навіть своїм життям заплатити за волю, вони сталі живим втіленням волелюбного характеру українського народу, його мужності і віри в світле майбутнє.
Давні корені мають українські думи. Вони доносять до нас спогади народу про героїчне минуле України та відданих рідній землі героїв. Одним із таких чудових творів, який зберігся до наших часів, є «Дума про Марусю Богуславку». Мені дуже сподобався цей твір, особливо образ головної героїні — Марусі Богуславки. Він видався мені цікавим і неоднозначним.
Доля Марусі була трагічною, як і доля багатьох українців періоду татарської навали. Українських дівчат часто забирали у неволю, і все життя вони змушені були служити загарбникам. Однією з таких дівчат і була Маруся Богуславка, серце і душа якої належали рідному краю і народові. Адже не забула вона християнських свят і «святий празник, роковий день Великдень». Побачивши в темниці сімсот козаків, які перебували у неволі вже тридцять років, дівчина вирішила до їм. Спочатку вона нагадала їм про велике свято на їх рідній землі. Козаки засмутилися і почали проклинати бранку. Але Маруся пообіцяла випустити їх на волю. Отримавши ключі від свого пана, вона відчинила темницю і звільнила козаків:
На протязі всього твору автор змушує співпереживати героям, їхній нелегкій долі, їхньому непереможному бажанню отримати волю, почуватися людьми, а не худобою панською.
Неспроста автор порівнює Соломію з голодною вовчицею, а Остап порівнює себе і Соломію з щенятами, вони тікають від переслідувань з почуттям звірини. Не один раз введений образ голодного вовка.
Мужніє у вогні випробувань Соломія (ніжне кохання і товариська виручка, жіночість і мужність органічно поєднуються в характері Соломії).
Багато життєвих перепетій випало на долю Остапа, і він пройшов крізь всі випробування, мужніючи в боротьбі за життя, свободу, право кохати.
Остап і Соломія, готові дорогою ціною, навіть своїм життям заплатити за волю, вони сталі живим втіленням волелюбного характеру українського народу, його мужності і віри в світле майбутнє.
Объяснение:
Объяснение:
Давні корені мають українські думи. Вони доносять до нас спогади народу про героїчне минуле України та відданих рідній землі героїв. Одним із таких чудових творів, який зберігся до наших часів, є «Дума про Марусю Богуславку». Мені дуже сподобався цей твір, особливо образ головної героїні — Марусі Богуславки. Він видався мені цікавим і неоднозначним.
Доля Марусі була трагічною, як і доля багатьох українців періоду татарської навали. Українських дівчат часто забирали у неволю, і все життя вони змушені були служити загарбникам. Однією з таких дівчат і була Маруся Богуславка, серце і душа якої належали рідному краю і народові. Адже не забула вона християнських свят і «святий празник, роковий день Великдень». Побачивши в темниці сімсот козаків, які перебували у неволі вже тридцять років, дівчина вирішила до їм. Спочатку вона нагадала їм про велике свято на їх рідній землі. Козаки засмутилися і почали проклинати бранку. Але Маруся пообіцяла випустити їх на волю. Отримавши ключі від свого пана, вона відчинила темницю і звільнила козаків: