Пісні літературного походження
Таку назву дано пісням, що написані конкретними авторами — поетами й
композиторами — і широко виконуються поряд з народними. Отже, до
фольклору вони увійшли завдяки популярності й усному поширенню серед
людей.
Якщо побутування і виконання цих пісень засвідчують їх близькість до
народної творчості, то деякі інші риси дозволяють виділити їх в окрему
групу пісень літературного походження. Це більш індивідуалізована
мелодія, переважно лірична, і наявність інструментального супроводу, хоч
у народі вони співаються і без акомпанементу. Авторами пісень були
відомі поети, композитори і взагалі освічені й інтелігентні люди. Серед
них — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Кирило Стеценко та інші.
Перші зразки пісень літературного походження з'явилися ще наприкінці XVI
ст. В наступні століття їх ставало все більше і більше. У XVIII та XIX
ст. їх вплив на фольклор став особливо великим.
Може виникнути запитання: що потрібно для того, щоб авторська пісня
стала народною? Мабуть, авторська пісня мусить бути професійною, яскраво
образною, красивою і глибокою за змістом і, звичайно, близькою до
фольклору. Візьмімо для прикладу уривки з поеми Т. Шевченка «Причинна» —
«Реве та стогне Дніпр широкий» і «Така її доля» (40).
Якщо першій пісні властива широта розспіву, епічність музично-поетичного
образу, то для другої характерний м'який ліризм. Музику пісні «Реве та
стогне Дніпр широкий» написав Дмитро Крижановський, а «Така її доля» —
Владислав Заремба. Обидві пісні з'явились у другій половині минулого
століття.
На вірші Т. Шевченка написано багато музичних творів, в тому числі й
пісень. До названих додамо «Думи мої, думи», «Плавай, плавай,
лебедонько», «Літа орел, літа сизий», «Летить галка через балку», «Садок
вишневий коло хати» і багато інших. І ці, і багато інших музичних творів
на Шевченкові слова стали народними. Повернімося до перших етапів
розвитку цього жанру.
З XVII ст. назвемо кілька пісень, що міцно увійшли в народний побут. Це
«Чайка», авторство якої приписується Богдану Хмельницькому (до речі, він
часто співав її в супроводі бандури), «Ой під вишнею» і «Ой не стій під
вікном», що виникли в студентському середовищі Київської академії (41).
З XVIII ст. дуже популярними є пісні Семена Климовського і Григорія
Сковороди. Пісню «їхав козак за Дунай» було написано у 30-ті роки; її
популярність перейшла навіть кордони нашої країни. Широко співались
пісні Сковороди — «Ой ти, пташко жовтобока», «Стоїть явір над горою»,
«Всякому городу нрав і права» (42).
У цій пісні відчутна опора на тоніко-домінантові гармонії, є перехід у
паралельну тональність — все це риси вже пізнішої доби, що співзвучна
європейській музиці гомофонно-гармонічного складу.
XIX століття дуже багате на пісенну творчість, що стала народною. Вона
пов'язана з іменами Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка,
Віктора Забіли, Миколи Петренка, Марка Кропивницького, Михайла Глинки,
Івана Франка, Володимира Александрова та ін. Це, наприклад, пісні «Віють
Пісні літературного походження
Таку назву дано пісням, що написані конкретними авторами — поетами й
композиторами — і широко виконуються поряд з народними. Отже, до
фольклору вони увійшли завдяки популярності й усному поширенню серед
людей.
Якщо побутування і виконання цих пісень засвідчують їх близькість до
народної творчості, то деякі інші риси дозволяють виділити їх в окрему
групу пісень літературного походження. Це більш індивідуалізована
мелодія, переважно лірична, і наявність інструментального супроводу, хоч
у народі вони співаються і без акомпанементу. Авторами пісень були
відомі поети, композитори і взагалі освічені й інтелігентні люди. Серед
них — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Кирило Стеценко та інші.
Перші зразки пісень літературного походження з'явилися ще наприкінці XVI
ст. В наступні століття їх ставало все більше і більше. У XVIII та XIX
ст. їх вплив на фольклор став особливо великим.
Може виникнути запитання: що потрібно для того, щоб авторська пісня
стала народною? Мабуть, авторська пісня мусить бути професійною, яскраво
образною, красивою і глибокою за змістом і, звичайно, близькою до
фольклору. Візьмімо для прикладу уривки з поеми Т. Шевченка «Причинна» —
«Реве та стогне Дніпр широкий» і «Така її доля» (40).
Якщо першій пісні властива широта розспіву, епічність музично-поетичного
образу, то для другої характерний м'який ліризм. Музику пісні «Реве та
стогне Дніпр широкий» написав Дмитро Крижановський, а «Така її доля» —
Владислав Заремба. Обидві пісні з'явились у другій половині минулого
століття.
На вірші Т. Шевченка написано багато музичних творів, в тому числі й
пісень. До названих додамо «Думи мої, думи», «Плавай, плавай,
лебедонько», «Літа орел, літа сизий», «Летить галка через балку», «Садок
вишневий коло хати» і багато інших. І ці, і багато інших музичних творів
на Шевченкові слова стали народними. Повернімося до перших етапів
розвитку цього жанру.
З XVII ст. назвемо кілька пісень, що міцно увійшли в народний побут. Це
«Чайка», авторство якої приписується Богдану Хмельницькому (до речі, він
часто співав її в супроводі бандури), «Ой під вишнею» і «Ой не стій під
вікном», що виникли в студентському середовищі Київської академії (41).
З XVIII ст. дуже популярними є пісні Семена Климовського і Григорія
Сковороди. Пісню «їхав козак за Дунай» було написано у 30-ті роки; її
популярність перейшла навіть кордони нашої країни. Широко співались
пісні Сковороди — «Ой ти, пташко жовтобока», «Стоїть явір над горою»,
«Всякому городу нрав і права» (42).
У цій пісні відчутна опора на тоніко-домінантові гармонії, є перехід у
паралельну тональність — все це риси вже пізнішої доби, що співзвучна
європейській музиці гомофонно-гармонічного складу.
XIX століття дуже багате на пісенну творчість, що стала народною. Вона
пов'язана з іменами Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка,
Віктора Забіли, Миколи Петренка, Марка Кропивницького, Михайла Глинки,
Івана Франка, Володимира Александрова та ін. Це, наприклад, пісні «Віють