Джим Хокінс – сміливий юнга. Герої роману Р. Л. Стівенсона «Острів скарбів» не шукали пригод, але, коли вони так несподівано виникли, поринули у них. їм довелося пройти складний шлях до істини, але здолали вони його гідно. Усім було важко, та, мабуть, найважче було Джиму Хокінсу. Перед читачем постає сміливий і мужній підліток, який виявив твердість характеру на рівні з дорослими.
Як відомо, його батько мав корчму «Адмірал Бенбов», і Джиму Хокінсу доводилося працювати там. Старий моряк, який несподівано приїхав до заїзду, попросив хлопця простежити за одним моряком і повідомити йому, якщо той з’явиться.
Випадково до рук Джима потрапив дивний пакет, що належав старому капітанові Біллі Бонсу. У пакеті була карта острова скарбів із дивними позначками. Саме на тому острові були заховані піратські скарби. Джим віддав пакет лікареві Лівсі та сквайру Трелоні, і вони вирішили дістатися до них. У Бристолі вони купили шхуну «Еспаньйола», капітаном якої був Смоллет. Джим теж вирушив із дорослими, він був на «Еспаньойолі» юнгою.
Матроси дуже полюбили хлопця і піклувалися про нього. Джим теж відповідав їм добром. Разом з доктором Лівсі, сквайром Трелоні та матросами йому довелося пережити багато критичних ситуацій, що сталися під час подорожі. Здебільшого Джим поводився досить розсудливо, робив правильний вибір. Та все ж таки іноді його вчинки були не зовсім правильними і навіть, відчайдушними. Наприклад, коли він хотів дістатися до піщаної коси, знайти білу скелю, щоб подивитися, чи не там, бува, Бен Ган ховав qbotoчовна. Звичайно, Джим не подумав, що його вчинок може скінчитися погано, адже він опинився у відкритому морі й міг загинути. Або ще один нерозважливий вчинок: Джим, нікого не попередивши, кинув людей напризволяще. Врешті-решт усе скінчилося благополучно і хлопець багатьох урятував, та могло бути й гірше. Важко не погодитися зі словами капітана Смоллета, які він сказав Джимові: «Ти по-своєму, можливо, й непоганий хлопець, але даю тобі слово, що ніколи більше я не візьму тебе в море. Бо ти з породи пестунів і робиш усе, що, захочеш…» (переклад Юрія Корецького).
Та юнак здатний проаналізувати свою поведінку, визнати помилки і зробити правильний вибір. У цілому, Джим Хокінс — надзвичайно порядний хлопець, сміливий, ініціативний, здатний ризикувати, робити правильний моральний вибір. Він допитливий, рішучий, має здоровий глузд. Можна бути впевненим, що ставши дорослим, він Не розгубить моральні скарби своєї Душі. Саме це і приваблює в ньому багатьох читачів, яких він своїм прикладом спонукає бути порядними людьми.
П’єса видатного українського драматурга і письменника І. Карпенко-Карого «Мартин Боруля» була написана на основі реальних фактів. Для сюжету автор використав події, які в певний час відбувалися в його родині. Відомо, що батько письменника одного разу вирішив довести, що має дворянське походження, і це стало справою усього його життя. Незважаючи на витрачені кошти і зусилля, рід так і не був визнаний дворянським, б в старих і нових документах прізвище батька відрізнялося однією літерою.
Тим самим був зайнятий і головний герой п’єси. Мартин Боруля – чиновник Земського Суду і багатий шляхтич, який має одну єдину у своєму житті заповітну мрію – зробити свою родину дворянською, і який готовий заради того, щоб поставити усе на «дворянську лінію», на будь-які жертви.
Підштовхнула бажання Мартина довести своє дворянство образа пана Красовського, який назвав Борулю бидлом, а його сина Степана – телям. Мартин став наполегливо, навіть із завзяттям судитися і викидати гроші на вітер. Він настільки сильно захопився цією справою, що навіть не розумів, що повірений Трандалєв, який узявся йому допомагати, просто-напросто дурить його. А головне у цій боротьбі за дворянство – це те, що й сам Мартин навряд чи зміг би пояснити, для чого йому і його родині потрібне те саме дворянство. Адже родина Борулі жила у достатку і у нього та його рідних було цілком нормальне життя. Мартин Боруля мав гарну дружину, сина, доньку і вів чимале господарство.
Зрозуміло, що такий стан життя родини не мав нічого спільного з життям дворян. Та Мартин хоч і має звичку рано прокидатися, він намагається виглядати паном і через силу вилежується майже до обіду, хоча у цього в нього болять боки. Крім того, він ламає родинні традиції і примушує доньку і сина називати жінку «мамінькою», а його самого – «папінькою». Своїй дочці Марисі Мартин не дає працювати, бо вважає, що так вона буде більше схожа на дочку дворянина.
Чимало коштів Мартин Боруля витрачає і на дворянський антураж. Але наміри виглядати благородним визивають у глядачів та читачів лише сміх. Мартин привчає себе до кофе, хоча не знає, що з ним робити і коли подавати до столу, «чи до борщу, чи на ніч?».
Джим Хокінс – сміливий юнга. Герої роману Р. Л. Стівенсона «Острів скарбів» не шукали пригод, але, коли вони так несподівано виникли, поринули у них. їм довелося пройти складний шлях до істини, але здолали вони його гідно. Усім було важко, та, мабуть, найважче було Джиму Хокінсу. Перед читачем постає сміливий і мужній підліток, який виявив твердість характеру на рівні з дорослими.
Як відомо, його батько мав корчму «Адмірал Бенбов», і Джиму Хокінсу доводилося працювати там. Старий моряк, який несподівано приїхав до заїзду, попросив хлопця простежити за одним моряком і повідомити йому, якщо той з’явиться.
Випадково до рук Джима потрапив дивний пакет, що належав старому капітанові Біллі Бонсу. У пакеті була карта острова скарбів із дивними позначками. Саме на тому острові були заховані піратські скарби. Джим віддав пакет лікареві Лівсі та сквайру Трелоні, і вони вирішили дістатися до них. У Бристолі вони купили шхуну «Еспаньйола», капітаном якої був Смоллет. Джим теж вирушив із дорослими, він був на «Еспаньойолі» юнгою.
Матроси дуже полюбили хлопця і піклувалися про нього. Джим теж відповідав їм добром. Разом з доктором Лівсі, сквайром Трелоні та матросами йому довелося пережити багато критичних ситуацій, що сталися під час подорожі. Здебільшого Джим поводився досить розсудливо, робив правильний вибір. Та все ж таки іноді його вчинки були не зовсім правильними і навіть, відчайдушними. Наприклад, коли він хотів дістатися до піщаної коси, знайти білу скелю, щоб подивитися, чи не там, бува, Бен Ган ховав qbotoчовна. Звичайно, Джим не подумав, що його вчинок може скінчитися погано, адже він опинився у відкритому морі й міг загинути. Або ще один нерозважливий вчинок: Джим, нікого не попередивши, кинув людей напризволяще. Врешті-решт усе скінчилося благополучно і хлопець багатьох урятував, та могло бути й гірше. Важко не погодитися зі словами капітана Смоллета, які він сказав Джимові: «Ти по-своєму, можливо, й непоганий хлопець, але даю тобі слово, що ніколи більше я не візьму тебе в море. Бо ти з породи пестунів і робиш усе, що, захочеш…» (переклад Юрія Корецького).
Та юнак здатний проаналізувати свою поведінку, визнати помилки і зробити правильний вибір. У цілому, Джим Хокінс — надзвичайно порядний хлопець, сміливий, ініціативний, здатний ризикувати, робити правильний моральний вибір. Він допитливий, рішучий, має здоровий глузд. Можна бути впевненим, що ставши дорослим, він Не розгубить моральні скарби своєї Душі. Саме це і приваблює в ньому багатьох читачів, яких він своїм прикладом спонукає бути порядними людьми.
Тим самим був зайнятий і головний герой п’єси. Мартин Боруля – чиновник Земського Суду і багатий шляхтич, який має одну єдину у своєму житті заповітну мрію – зробити свою родину дворянською, і який готовий заради того, щоб поставити усе на «дворянську лінію», на будь-які жертви.
Підштовхнула бажання Мартина довести своє дворянство образа пана Красовського, який назвав Борулю бидлом, а його сина Степана – телям. Мартин став наполегливо, навіть із завзяттям судитися і викидати гроші на вітер. Він настільки сильно захопився цією справою, що навіть не розумів, що повірений Трандалєв, який узявся йому допомагати, просто-напросто дурить його. А головне у цій боротьбі за дворянство – це те, що й сам Мартин навряд чи зміг би пояснити, для чого йому і його родині потрібне те саме дворянство. Адже родина Борулі жила у достатку і у нього та його рідних було цілком нормальне життя. Мартин Боруля мав гарну дружину, сина, доньку і вів чимале господарство.
Зрозуміло, що такий стан життя родини не мав нічого спільного з життям дворян. Та Мартин хоч і має звичку рано прокидатися, він намагається виглядати паном і через силу вилежується майже до обіду, хоча у цього в нього болять боки. Крім того, він ламає родинні традиції і примушує доньку і сина називати жінку «мамінькою», а його самого – «папінькою». Своїй дочці Марисі Мартин не дає працювати, бо вважає, що так вона буде більше схожа на дочку дворянина.
Чимало коштів Мартин Боруля витрачає і на дворянський антураж. Але наміри виглядати благородним визивають у глядачів та читачів лише сміх. Мартин привчає себе до кофе, хоча не знає, що з ним робити і коли подавати до столу, «чи до борщу, чи на ніч?».