(Розставити розділові знаки, вставити пропущені букви)
Малювати я люблю. Малюю те що цікаво м..ні зараз. На свята для подарунків малюю мімози тюльпани ялинкові гілки з ігра..ками ордени з танками та літаками. Космічні кораблі й інші планети малюю після п..р..глянутого фільму чи прочита..ої книги. Захопився доісторичними тваринами динозаври й первісні люди заполонили альбоми. Малюю бе..системно гроблячи акварель і гуаш своїм змішуванням. Убиваю пензлі експрес..ивною манерою малювання й небажанням їх мити після малювання. (З,с)точую олівці і прикушую язик при оформленні чергового «шедевру».
У нашому місті(місці) є ізостудія. Я теж вирішив що буду вчитися малювати. Пр..йшов на заняття й повідомив про це викладача. Цього дня треба було малювати олівцем гіпсовий (з, с)ліпок на якому були кетяги винограду й його листя. Це виявилось першим і останнім заняттям не цікаво. І я повернувшись додому продовжую малювати сам для себе.
Тарас Григорович Шевченко – слава нашого народу – залишив по собі величезну творчу спадщину: чудові твори, славнозвісний "Кобзар", який уславив нашу поетичність. Про велику світову славу великого Кобзаря свідчать пам'ятники, встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо. Навряд чи є на земній кулі куточок, де б не звучала полум’яна поезія Великого Кобзяря, навряд чи існує мова, якою б не було перекладено "Заповіт", де він просив нащадків згадувати його. Чарівна Шевченкова поезія викликала великий інтерес серед китайських читачів. За це народ свято шанує Шевченка.
Море... Я дуже люблю море. Воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим, бо щодня, навіть щохвилини воно різне. Таємниче, мінливе, неосяжне — воно хвилює душу, не залишає байдужим серце. Одного дня воно тихе й спокійне, наче велике дзеркало, холодне й прозоре. Сонячні промінчики, пронизуючи солону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску та яскравих сяючих мушлей, гладеньких камінців та зеленуватих водоростей, ловлять маленьких спритних рибок, що зграйками весело бавляться біля берега. Наступного дня все раптом змінюється. Налетить поривчастий вітер і погонить хвилі до берега. Вода стає каламутно-зеленою, іноді — темно-синьою, а одного разу я бачив навіть вражаюче чорну. Не видно більше ані риб, ані мушлей, ані піску: є тільки шалені хвилі, які з силою б'ються в прибережний пісок. Тоді ми з батьками сидимо на березі та можемо тільки ігати за силою моря. Хоча навіть у такі моменти море видається мені дивовижним. Я думаю, що воно велетень, з яким я можу позмагатися, і я кидаю в море камінці або голосно кричу. Але перемога завжди дістається йому, морю. Воно глушить мій голос і відкидає мій камінець на берег. Іноді мені здається, що я можу дивитись на море безкінечно.