У літературній дискусії 1925-1928 рр. порушено важливі проблеми: бути чи не бути українській культурі (письменству) і нації повноцінними суверенними явищами у світовому контексті. Розпочав її М. Хвильовий статтею-відповіддю «Про “сатану в бочці”, або графоманів, спекулянтів та інших “просвітян”» («Культура і побут», 1925, 30 квітня) на виступ «Про критику і критиків у літературі» «плужанина» Г. Яковенка, який звинуватив конкурсне журі ж. «Червоний шлях» в «олімпійстві», перешкоджанні входженню молоді «від плуга та верстата» в літ-ру.
М. Хвильовий обґрунтовував потребу високого рівня розвитку літ-ри, відкидав популістське ставлення до неї, вказував на провінційщину «плужан», які обстоювали ідеї пролеткульту, «напостівства», «октябризму», живили «червону просвіту», культивували безперспективне малоросіянство. М. Хвильовий, висунувши гасло «Европа чи просвіта?», обрав перспективну, історично виправдану орієнтацію на «психологічну Європу», витлумачуючи її як «грандіозну цивілізацію», перейняту духотворчим фаустівським неспокоєм, із характерними для неї постатями «класичного типу громадянської людини».
Для втілення цієї програми М. Хвильовий пропонував власні концепції «азіятського ренесансу» та «романтики вітаїзму», що були дискредитовані вульгарно-соціологічною критикою. На підставі публікацій М. Хвильового 24 травня 1925 проведено диспут у ВУАН, присвячений шляхам розвитку укр. письменства.
Особливого розголосу набув памфлет «Апологети писаризму» М. Хвильового, опубл. 1926 у г. «Культура і побут», в якому, крім літ. проблем, висвітлено аспекти українізації та нац. життя. У 13-му розділі цього твору «Московські задрипанки» автор наголошував, що «від російської культури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати». Й. Сталін витлумачив цей заклик як фіз. втечу «геть від Москви»
у творі Оксани Іваненко "Друкар книжок небачених" йдеться про життя Івана Федорова, друкаря "книжок перед тим небачених", як було потім написано на його могильній плиті.
Диякон Іван Федоров почув від Максима Грека - старця, що жив у монастирі, фразу: "Книги — це ріки, що напувають всесвіт". Максим Грек розповів Івану про свою молодість, навчання в Італії і знайомство з видатним друкарем. Іван Федоров вирішив присвятити своє життя друкуванню книжок.
Друкарство - складна справа, і Іван Федоров багато працював. Він очолював "печатний дім", відкритий царем. У 1564 році Федоров представляє царю "Апостол" - першу друковану книгу. У часи опричини Федоров з помічником і сином втікає до Литви. Там вони починають друкувати книги, наприклад, там вийшло "Учительне євангеліє". Потім Федоров вирішує продовжувати справу свого життя у Львові. Іван Федоров - у Львові його звали Москвитін - з сином стають першими друкарями у місті. В 1574 році виходить перший друкований буквар для дітей.
Князь Костянтин Острозький за є друкаря до себе. Федоров приймає пропозицію. Незабаром друкує повний текст Біблії. Потім Федоров повертається до Львова і знов працює там. Він хворіє і втрачає майно. 5 грудня 1583 року Іван Федоров помирає у злиднях. Його поховали у Львові написали і на могильній плиті: "Воскресіння із мертвих чекаю. Друкар книг, перед тим небачених. Іван Федорович, друкар Москвитін…"
Відповідь:
У літературній дискусії 1925-1928 рр. порушено важливі проблеми: бути чи не бути українській культурі (письменству) і нації повноцінними суверенними явищами у світовому контексті. Розпочав її М. Хвильовий статтею-відповіддю «Про “сатану в бочці”, або графоманів, спекулянтів та інших “просвітян”» («Культура і побут», 1925, 30 квітня) на виступ «Про критику і критиків у літературі» «плужанина» Г. Яковенка, який звинуватив конкурсне журі ж. «Червоний шлях» в «олімпійстві», перешкоджанні входженню молоді «від плуга та верстата» в літ-ру.
М. Хвильовий обґрунтовував потребу високого рівня розвитку літ-ри, відкидав популістське ставлення до неї, вказував на провінційщину «плужан», які обстоювали ідеї пролеткульту, «напостівства», «октябризму», живили «червону просвіту», культивували безперспективне малоросіянство. М. Хвильовий, висунувши гасло «Европа чи просвіта?», обрав перспективну, історично виправдану орієнтацію на «психологічну Європу», витлумачуючи її як «грандіозну цивілізацію», перейняту духотворчим фаустівським неспокоєм, із характерними для неї постатями «класичного типу громадянської людини».
Для втілення цієї програми М. Хвильовий пропонував власні концепції «азіятського ренесансу» та «романтики вітаїзму», що були дискредитовані вульгарно-соціологічною критикою. На підставі публікацій М. Хвильового 24 травня 1925 проведено диспут у ВУАН, присвячений шляхам розвитку укр. письменства.
Особливого розголосу набув памфлет «Апологети писаризму» М. Хвильового, опубл. 1926 у г. «Культура і побут», в якому, крім літ. проблем, висвітлено аспекти українізації та нац. життя. У 13-му розділі цього твору «Московські задрипанки» автор наголошував, що «від російської культури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати». Й. Сталін витлумачив цей заклик як фіз. втечу «геть від Москви»
Відповідь:
у творі Оксани Іваненко "Друкар книжок небачених" йдеться про життя Івана Федорова, друкаря "книжок перед тим небачених", як було потім написано на його могильній плиті.
Диякон Іван Федоров почув від Максима Грека - старця, що жив у монастирі, фразу: "Книги — це ріки, що напувають всесвіт". Максим Грек розповів Івану про свою молодість, навчання в Італії і знайомство з видатним друкарем. Іван Федоров вирішив присвятити своє життя друкуванню книжок.
Друкарство - складна справа, і Іван Федоров багато працював. Він очолював "печатний дім", відкритий царем. У 1564 році Федоров представляє царю "Апостол" - першу друковану книгу. У часи опричини Федоров з помічником і сином втікає до Литви. Там вони починають друкувати книги, наприклад, там вийшло "Учительне євангеліє". Потім Федоров вирішує продовжувати справу свого життя у Львові. Іван Федоров - у Львові його звали Москвитін - з сином стають першими друкарями у місті. В 1574 році виходить перший друкований буквар для дітей.
Князь Костянтин Острозький за є друкаря до себе. Федоров приймає пропозицію. Незабаром друкує повний текст Біблії. Потім Федоров повертається до Львова і знов працює там. Він хворіє і втрачає майно. 5 грудня 1583 року Іван Федоров помирає у злиднях. Його поховали у Львові написали і на могильній плиті: "Воскресіння із мертвих чекаю. Друкар книг, перед тим небачених. Іван Федорович, друкар Москвитін…"
Пояснення: