Якось пастушок, погнавшись за козою, впав у провалля. Коли отямився, то побачив, що лежить на площі великого міста; кожен житель там будує свою вежу, яка весь час завалюється.
Пастушок хотів розпитати, що це за місто, але на його питання ніхто не відповідав. Лише один дідусь сказав, що тут живуть самі яяни, які визнають лише своє "я" і запитань інших не чують. А він почув питання тому, що чужинець, що його здолали немощі і він не може поправити свою вежу. Пастушок сказав, що охоче до старому, аби йому дали щось поїсти. Дідусь розповів, що яянину ніхто не може догодити, бо тільки він сам усе найкраще знає й уміє.
Хлопчик поцікавився, чи є з цього міста вихід. Дід сказав, що є сім брам, через які можна вийти, сказавши слово "ти". Але жоден із яян не може його вимовити.
Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед знайомих скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.
Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П. Тичини «Гаї шумлять...». Твір сповнений світла, радості, повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє як подарунок природи — шум гаїв, хмарки в небі, гудіння дзвону, коливання достигаючих нив, шепіт трав.
І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.
Якось пастушок, погнавшись за козою, впав у провалля. Коли отямився, то побачив, що лежить на площі великого міста; кожен житель там будує свою вежу, яка весь час завалюється.
Пастушок хотів розпитати, що це за місто, але на його питання ніхто не відповідав. Лише один дідусь сказав, що тут живуть самі яяни, які визнають лише своє "я" і запитань інших не чують. А він почув питання тому, що чужинець, що його здолали немощі і він не може поправити свою вежу. Пастушок сказав, що охоче до старому, аби йому дали щось поїсти. Дідусь розповів, що яянину ніхто не може догодити, бо тільки він сам усе найкраще знає й уміє.
Хлопчик поцікавився, чи є з цього міста вихід. Дід сказав, що є сім брам, через які можна вийти, сказавши слово "ти". Але жоден із яян не може його вимовити.
Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед знайомих скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.
Объяснение:
І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.