У повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етносу, його філософію, центральним місцем якої була природа.
Це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприймання малого Іванка. Про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого Палійчука. Довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. Він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим - людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя. Наділений тонкою чутливою душею, Іван сам навчився грати на флоярі, ніби це дано було йому від Бога. Так само він навчився вірно і ніжно кохати. М. Коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством. По-новому оживає вона в повір’ях і обрядах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці. Досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на полонині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. Справжнім чаклуванням можна назвати процес виготовлення сиру, який «родиться» в зеленій купелі сироватки. Раз по раз натрапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі. Твір «Тіні забутих предків» не даремно називають справжнім скарбом української літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми називаємо вічними цінностями.
Все навкруги жило і прославляло життя, кожна зміна пори року нагадувала про швидкоплинність життя, і від того життя було ще цінніше. Може, тому в уяві гуцулів уся природа навкруги була живою, населеною живими істотами, що існували за своїми правилами.
Українські балади - перлини усної народної творчості:
Можна з впевненістю сказати, що український фольклор - багатий та дуже гарний. Наші предки створювали перлини народної творчості протягом багатьох віків. Завдяки баладам ми сьогодні можемо поринути в історію, згадати, як жили наші пращури, зазирнути в їх душу. Балади зазвичай мали трагічні або фантастичну розв'язку, але це не робить їх менш яскравими.
Тем для балад величезна кількість: туга за домівкою, бажання зустрічі із коханою людиною, смерть козака на війні, зла магія, прокляття свекрухою невістки та багато інших. Розмаїття тем вказує на те, що балади є відбиттям світовідчуття поколінь. Українські балади - справжні перлинки народної творчості.
Приклади балад: "Ой не ходи Грицю", "Ой чиє ж то жито, чиї то покоси", "Да шумить чудо дібровонька".
Це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприймання малого Іванка. Про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого Палійчука. Довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. Він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим - людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя. Наділений тонкою чутливою душею, Іван сам навчився грати на флоярі, ніби це дано було йому від Бога. Так само він навчився вірно і ніжно кохати. М. Коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством. По-новому оживає вона в повір’ях і обрядах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці. Досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на полонині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. Справжнім чаклуванням можна назвати процес виготовлення сиру, який «родиться» в зеленій купелі сироватки. Раз по раз натрапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі.
Твір «Тіні забутих предків» не даремно називають справжнім скарбом української літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми називаємо вічними цінностями.
Все навкруги жило і прославляло життя, кожна зміна пори року нагадувала про швидкоплинність життя, і від того життя було ще цінніше. Може, тому в уяві гуцулів уся природа навкруги була живою, населеною живими істотами, що існували за своїми правилами.
Українські балади - перлини усної народної творчості:
Можна з впевненістю сказати, що український фольклор - багатий та дуже гарний. Наші предки створювали перлини народної творчості протягом багатьох віків. Завдяки баладам ми сьогодні можемо поринути в історію, згадати, як жили наші пращури, зазирнути в їх душу. Балади зазвичай мали трагічні або фантастичну розв'язку, але це не робить їх менш яскравими.
Тем для балад величезна кількість: туга за домівкою, бажання зустрічі із коханою людиною, смерть козака на війні, зла магія, прокляття свекрухою невістки та багато інших. Розмаїття тем вказує на те, що балади є відбиттям світовідчуття поколінь. Українські балади - справжні перлинки народної творчості.
Приклади балад: "Ой не ходи Грицю", "Ой чиє ж то жито, чиї то покоси", "Да шумить чудо дібровонька".