С ДИКТАНТОМ

Джерело

Отам, де червоніє пеньок, із-під землі б’є джерело. Б’є з джерела вода не як по інших криницях, а цілюща, життєдайна. З того джерела влітку випадало не раз і напитись, тамуючи спрагу. Ви пили, відчуваючи, як нездоланна сила вливається у ваші груди, відчуваючи, що й самі сповнюєтесь віри у своє безсмертя! Добре вам було і водночас страшнувато, що прилучаєтесь до чогось незбагненно вічного, до таємничого, що можна сягнути лише серцем, більше нічим.

А зараз, мандруючи по мерзлу калину, ви йдете через Кістяне поле. І чудно відчувати, що цілюще джерело, що Кістяне поле існують не тільки в розповідях старих людей, а є насправді.

Чудно, та й годі. І чомусь не віриться, хоч страшенно кортить вірити, що саме так було, що нічого не вигадано!

Мовний аналіз тексту

1. Яка ідея твору.

2. Підкреслити члени речення у першому реченні другого абзацу.

3. У останньому реченні знайти і підписати службові частини мови

Рoсія, у часи Миколи і не була убогою або не відбулася країною з політичної точки зору, але саме така Росія описується в комедії «Ревізор». Цей період був названий автором багатьох мемуарів «глухі роки». I насправді, чим сильніше ставала імпеpія, тим більше губилися моральні цінності людей. Благородство і добропорядність змінювалися недовірою і черствістю. Настали застійні часи в розвитку культури, а вже про формування політики на початку XIX століття не було й мови. Mіста, про яку йдеться в комедії, не існує насправді, але він майже нічим не відрізняється від інших, в будь-якому куточку Росії можна знайти дуже схожі на цей міста. Один з героїв говорить про нього так: Так звідси хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш. Разом з тим, це місто схожий на маленьку країну. Тут є абсолютно все, у чому може потребувати її мешканець: будівлю суду, школи, поліція, лікарні, поштове відділення і багато іншого. Але їx стан залишає бажати кращого! Лікування в лікарнях дуже погане, поліція не справляється зі своїми обов'язками, в суді зростає корупція. Але найбільше вражає те, що це найгірше місто Росії.

Щастя не триває довго. Саме тому нам доводиться знову і знову запитувати себе: “Я щасливий?”

Воно триває лиш момент, а далі тихо згасає, залишаючи за собою солодкий присмак, що з часом і зовсім вивітрюється. І ми сприймаємо речі, емоції почуття як належне. Людей — як належне. Потім шукаємо нового щастя, кажучи: “… І тоді я буду найщасливішим на цій планеті!” І, зрештою, ми його знаходимо. А що далі? Момент радості, хіті, гордості, окрилення, гідності, гонору, самоповаги… Лиш момент. І знову стухання.

Щастя — воно таке коротке, але на смак солодше від карамелі. Ми намагаємось упіймати його й утримати довше, але… воно триває лиш мить…

Я пам’ятаю той запах. Я пам’ятаю ту усмішку. Я пам’ятаю ті слова. Я пам’ятаю той погляд. Це був момент… Це було щастя.