Окрім того, знали Захара ще й як "чудового лікаря, що лічить рани і всілякі болісті, але й не менше як чудового бесідника та порадника, котрий "як заговорить, то немов Бог тобі в серце вступає", а як порадить чи то одному чоловікові, чи цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі ліпшої радине придумають".
Дивує його відданість громаді. Захар не лише слідкує за дотриманням законів співжиття громади, але й сам суворо дотримується їх. Заради порятунку громади він ладен пожертвувати навіть найдорожчим, що у нього було, — власним сином Максимом.
А ще Захар Беркут вірний законам пращурів. Він надзвичайно близький до природи, завжди просить до у неї. Перед боєм з монголами він звернувся до світила з такими словами: "Сонце, великий преясний володарю світа! Відвічний опікуне всіх добрих і чистих душею! Зглянься на нас!... Сонце, я поклоняюсь тобі, як діди наші поклонялися, і молюсь до тебе всім серцем: дай нам побідити!".
Тема: розповідь про заплакану дівчинку на бабусиному подвір’ї.
Ідея: автор показує драму, яка вирує в душі маленької дівчинки і про суть якої ми можемо лише здогадуватися з її відповіді: «Всіх». Нам складно знайти однозначне пояснення причини її плачу.
Основна думка: дитячий плач навіює загальне переживання дисгармонії життя, а проголошене вболівання «за всіх» вказує на недитяче сприйняття світу і змушує замислитись над складністю життя. Врешті, кожна людина має право сумувати за чимось і без видимої причини, а надто дитина.
Жанр: філософська лірика.
Персоніфікація: “розчарована осінь”, “клигає по дворі”, “на душі прохолода”.
Епітети: “дівчинка боса”, “розчарована осінь”
Образ дівчинки у вірші Ігора Павлюка “Дічинка”
Душа дівчинки сприймає весь сум, увесь біль, усі тривоги світу як свої власні, їй жаль усіх. Вона ще маленька, але вже відчуває відповідальність за долю світу. Єдине, що поки що може — поспівчувати, поплакати. Віриться, що коли вона виросте, то зможе діяти й зробити цей світ трохи кращим, добрішим
Окрім того, знали Захара ще й як "чудового лікаря, що лічить рани і всілякі болісті, але й не менше як чудового бесідника та порадника, котрий "як заговорить, то немов Бог тобі в серце вступає", а як порадить чи то одному чоловікові, чи цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі ліпшої радине придумають".
Дивує його відданість громаді. Захар не лише слідкує за дотриманням законів співжиття громади, але й сам суворо дотримується їх. Заради порятунку громади він ладен пожертвувати навіть найдорожчим, що у нього було, — власним сином Максимом.
А ще Захар Беркут вірний законам пращурів. Він надзвичайно близький до природи, завжди просить до у неї. Перед боєм з монголами він звернувся до світила з такими словами: "Сонце, великий преясний володарю світа! Відвічний опікуне всіх добрих і чистих душею! Зглянься на нас!... Сонце, я поклоняюсь тобі, як діди наші поклонялися, і молюсь до тебе всім серцем: дай нам побідити!".
Тема: розповідь про заплакану дівчинку на бабусиному подвір’ї.
Ідея: автор показує драму, яка вирує в душі маленької дівчинки і про суть якої ми можемо лише здогадуватися з її відповіді: «Всіх». Нам складно знайти однозначне пояснення причини її плачу.
Основна думка: дитячий плач навіює загальне переживання дисгармонії життя, а проголошене вболівання «за всіх» вказує на недитяче сприйняття світу і змушує замислитись над складністю життя. Врешті, кожна людина має право сумувати за чимось і без видимої причини, а надто дитина.
Жанр: філософська лірика.
Персоніфікація: “розчарована осінь”, “клигає по дворі”, “на душі прохолода”.
Епітети: “дівчинка боса”, “розчарована осінь”
Образ дівчинки у вірші Ігора Павлюка “Дічинка”
Душа дівчинки сприймає весь сум, увесь біль, усі тривоги світу як свої власні, їй жаль усіх. Вона ще маленька, але вже відчуває відповідальність за долю світу. Єдине, що поки що може — поспівчувати, поплакати. Віриться, що коли вона виросте, то зможе діяти й зробити цей світ трохи кращим, добрішим