с заданием! Составьте план к тексту и выпишите из текста портрет героини.

ВЧИТЕЛЬКА
Любов Андріївна, наша вчителька, належала до найвидатніших людей, які траплялися на моєму життєвому шляху. Вона була красуня, з вогнистими очима, пшеничним повним свіжим обличчям, чорними, наче мальованими, брівками та надзвичайною посмішкою.
Любові Андріївні так хотілося прищепити своїм вихованцям свій красивий політ думки, свою любов до людей, до життя, свої палкі поривання! Нас у неї було багато, гамірливих розбишак, тому в ній жив воркітливий голубок і сам демон. Адже щоб прищепити щось, треба було насамперед тримати нас у залізних білих і ніжних рученятках.
Були це найщасливіші роки мого життя. Ця чарівна жінка сідала за стіл, брала підручник, як чарівний сувій, розгортала його і водила нас по рідній землі, по суші й по морю, зазирала в глибини шахт і безодні морів, підіймалась з нами до зірок. Вона вливала в наш мозок тверезу мужність і водночас в серце чутливість до всього прекрасного.
Уроки все-таки задовгі, й у чотирьох стінах сидіти скучно. Ми ходили на екскурсії. Ходили восени, ходили у бір, у змішані гаї, на річку. Ходили весною по фіалки, ходили по сон-цвіт, бували там, де потім, мабуть, вже ходити не доводилось.
Хіба не Любов Андріївна показувала нам, де мостять свої гнізда сороки, де вирила свою нору лисиця, де в травні найбільше конвалій? Як же приємно було їй у цьому допомагати!
А випадав сніг, насувалася зима з морозами, і тут Любов Андріївна не губилася. Починалося готування до ялинки. Щоб зробити ялинку красивою, треба було страшенно багато вміти, багато чого навчитися. Весь грудень було роїння й кипіння, місяць чекання, підготовки, переживань, хвилювання.
Чарівна душа в цієї жінки! А як вона знаходила з нами слово! Як розмовляла! Ось проминули роки, а образ прекрасної людини все стоїть перед очима.
За І Сенченком

Іван Підкова (?- 16.06.1578, Львів) - козацький отаман і господар Молдавії. За підписом під єдиним збереженим у польському альбомі початку XVII ст. портретом Підкови, він "був таким сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев'яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупинив повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочівку меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота". У 1577р. разом з отаманом Яковом Шахом Підкова на пропозицію молдавських бояр, невдоволених правлінням поставленого турками господаря Петра Кульгавого, пішов у Молдавію, розбив військо господаря в кількох битвах і 29 грудня здобув Ясси. Підкову було проголошено господарем, але згодом турецько-волоська армія змусила козаків покинути Молдавію. У Немирові Підкову по-зрадницьки схопили слуги брацлавського воєводи Я.Збаразького (попередньо він підтримував Підкову). На вимогу турецького султана король Польщі Стефан Баторій наказав стратити козацького ватажка у Львові. Його було стято на площі Ринок 16 червня 1578 р. й поховано в Успенській церкві. Згодом козаки з почестями перевезли останки героя до Канева й поховали в монастирі під Чернечою горою над Дніпром. Діяльність Івана Підкови оспівана в козацьких думах, у поемі Т. Шевченка, творах румунського письменникам. Садовяну. Пам'ятники І. Підкові споруджено у Львові (1982) і Черкасах (1987).

Всі ми протягом власного життя даємо оцінку іншим людям. Життя сповнене новими знайомствами, постійними новими людьми навколо. Ми починаємо знайомитися вже з дитячого саду, це продовжується і в школі. У якийсь момент знайомств нагромаджується так багато, що запам’ятати і простежити їх всі стає практично неможливо. Але які спогади та сприйняття людини ми зберігаємо в пам’яті? Далеко не з усіма вдається близько поспілкуватися, щоб зробити реальні висновки про людину. Дуже часто висновки робляться просто на підставі зовнішнього вигляду людини. Але чи правильно це? Різні особистості висловлювали різні думки щодо даного питання.Зокрема, Григорій Сковорода, який вважається просто найкращим українським філософом за всю історію нашої держави, висловив думку про те, що людину потрібно судити не по її обличчю, а по її серцю. Звичайно, цей вислів є переносним, тобто, під серцем мається на увазі не фізичний орган людського тіла, а скоріше добрий характер або вчинки людини. Під обличчям ж мається на увазі не зовнішність сама по собі, хоч вона і не маловажна, а скоріше, перше враження про людину. Дійсно, кожен з нас, напевно, стикався в житті з такою ситуацією: ми знайомимося з дуже ввічливою і приємною людиною, яке веде себе, здавалося б, правильно і гідно поваги. До неї якось автоматично проймаєшся повагою і цікавістю. Але з часом стає зрозуміло, що людина, незважаючи на свою загальну хорошу репутацію, іноді робить зовсім неналежні вчинки, виявляється, що вона ніяк не добра, а, швидше, орієнтована на отримання особистої вигоди, дивиться на людей лише з цієї точки зору. У цієї людини добра репутація, тобто особа, але серце у неї явно не добре. А тому не варто ставитися до такої людини з великою симпатією.Зворотні ситуації теж трапляються. Іноді хтось не подобається нам на перший погляд, враження про цю особу не найкраще. Але не варто поспішати з висновками і впевнюватися у власній правоті, варто почекати якихось вчинків цієї людини. І якщо у неї погана репутація, але вона, навпаки, здійснює дійсно добрі і правильні вчинки, то до неї варто ставитися по-доброму, позитивно і з великою повагою, тому що в цієї людини справді добре серце.Я думаю, що суть афоризму Григорія Сковороди криється, насамперед, у тому, що не варто довіряти власному першому враженню. Потрібно дочекатися, поки людина покаже, яке в неї серце, вчинить певні дії і тим самим дасть зрозуміти все необхідне про її сутність.