Самостійна робота за змістом повісті Ю. Вииничука «Місце для дракона»
1. Про що були сни князя люботинського?
2. «...Затіе, було, собор будувати, уже й підвалини закладуть, і раптом.» Як далі діе князь люботинський?
3. Ким був пустельник до того, як усамітнитися?
4. Чому пустельник довго відмовлявся вчити дракона грамоти?
5. Про що пустельник дракона перед самою свосю смертю?
6. Як князь досяг того, що дракон погодився на посдинок із лицарем?
7. Чому лицар Лаврін не міг завдати по драконові вирішального удару мечем ?
8. «Якби я міг, то з великою насолодою розчерепив би вам оцим келепом голову». Що так розгнівало лищаря Лавріна?
9. Чим небезпечні такі люди, як князь люботинський?
10. Напишіть кількома реченнями свої міркування про те, шщо втрачає варод. коли гине талановитий поет.
Відповідь:
Сміятися не можна над тим, що заподіює іншій людині неприємні відчуття. Спробую пояснити за до прикладів. Якщо людина послизнулася на вулиці і впав, він збентежений, йому боляче і соромно, але багато перехожих відкрито сміються. Я не розумію такого. Тут не можна сміятися. Не можна сміятися над помилками і промахами, над фізичними і психічними вадами, над бідністю і нещастям, над розчаруваннями і невдачами.
Ще не можна висміювати таємне. Не можна сміятися над чужими мріями, емоціями та почуттями.
Відповідь:
1-Д, 2-Г, 3-Д, 4-В, 5-Г, 6-Г, 7-Б, 8-Б, 9-В, 10-В, 11-В, 12-Г
Пояснення:
цитати:
1. А ось так: якоїсь доброї години гляне сонце iз свого вiконечка вниз, побачить, що там i земля, i люди, i худiбка, i птиця помарнiли i скучили за весною, та й спитає мiсяця-брата, чи не пора землю вiдiмкнути?
2. "Гуси-лебеді летять" - це автобіографічна повість.
3. Жiнка, схрестивши руки на грудях, боязко озирнулась, шукаючи дворища, яке б не ощирилось на неї собарнею, а дитя недовiрливо, спiдлоба дивилось на мене I тут я згадав про своє насiння. Вийняв жменю i подав малому. Вiн обома ручатами схопив зернята, а потiм поглянув на матiр..
4. З щедрiвок, якi взимку виспiвувались пiд вiкнами добрих людей, я знав, що за плугом навiть сам бог ходив, а богоматiр носила їсти орачам.
5. Сусiди не раз, смiючись, згадували, як на замовлення вiн робив нашому пановi фiгури апостолiв Петра й Павла
6. — Тодi продай, Панасе, корову. — Корову!? Ти що?.. — У хижцi одразу стало тихо, бо хто не знає, що таке корова у бiднiй селянськiй сiм'ї? Навiть мати примовкла... Згодом батько змирився, що йому й далi доведеться вбожiти — продав корiвчину, а я пiшов учитися...
7. — Знаєш, чому сойка нiяк не може долетiти до вирiю? — Чому? — Бо в неї в головi нема однiєї клепки: пролетить день, а потiм неодмiнно хоче взнати, скiльки ж вона вiдмахала верст, — i летить назад.
8. Не знаю чого, але в селi подейкували, що дядько Микола десь був знайшов перо жар-птицi.
9. Коли ж, прокинувшись одного ранку, я побачив за вiкнами снiг, усе в менi похололо: як же я тепер пiду до школи? — Як же йому, горопасi, без чобiт? — болiсно скривилася мати.
10. А ми з Любою, узявшись за руки, йдемо до школи, iдемо по тих свiжих колiях, що залишились на бе-резневiй дорозi
11. — От i принесли нам лебедi на крилах життя, — говорить до неба i землi мiй дiд Дем'ян.
12. Вмiла качка якось i в людях розбиратись.