Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують? Кого цей рік не дочекались ви? Хто зрадив ще чудову нашу звичку, Кого забрав холодний світ од вас? Хто не прийшов на братню перекличку? Чий голос змовк? Хто передчасно згас?
Анафора: Ти простягав нам із-за моря руку,/Ти нас єдиних в спогадах носив;Благослови, моя святкова музо, / Благослови: нехай живе ліцей!
Оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій Не вартий світ; розвіємо оману!
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.
Художні засоби до поеми "19 жовтня" Пушкіна:
Епітети: багряне убрання, поля зів'ялі й голі, тихе сяйво дня, келія пустинна, осінні негоди, чаша легкопінна, гіркі недуги, Італія ясна, щаслива путь, доля мандрівна, доля строга...
Неологізм: легкопінна,
Порівняння: він (союз), як душа; свій дар, як час, я тратив без угаву.
Метафори: міцнів під крилом коханих муз.
Звертання: каміне, вино, друже, любі друзі,Горчаков, Вільгельм, спізнілий друже мій.
Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують? Кого цей рік не дочекались ви? Хто зрадив ще чудову нашу звичку, Кого забрав холодний світ од вас? Хто не прийшов на братню перекличку? Чий голос змовк? Хто передчасно згас?
Анафора: Ти простягав нам із-за моря руку,/Ти нас єдиних в спогадах носив;Благослови, моя святкова музо, / Благослови: нехай живе ліцей!
Оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій Не вартий світ; розвіємо оману!
Повтор: Пора, пора! Повніш, повніш!
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.