Немає на нашій планеті такої людини, яка могла би задовольнитися стоянням на місці, відсутністю руху вперед і нічогонеробленням. Кожна людина хоче розвиватися, ставати красивіше, розумніше і в цілому краще. І якщо цього в реальній дійсності не відбувається, людина смутніє, переймається, в кінцевому підсумку вона стає нещасною і такою, до якої можна мати виключно почуття жалості. Але для повноцінного розвитку власного духу, людині необхідне дотримання ряду умов, головною з яких є свобода.З чим стикається людина, якщо не має свободи? У такому випадку вона повинна щодня займатися тими справами, які її не цікавлять. Власна воля в такому випадку підміняється чужою волею, яка зазвичай прагне поставити цю людину собі на службу. У цьому немає нічого хорошого, адже в такому випадку людина буде розвиватися не для себе, а для інших, для тих, хто хоче витягти з неї різноманітні вигоди. Навряд чи інший погодиться з тим, щоб людина займалася тим, що їй самій цікаво. Все це означає, що ніякого гармонійного розвитку ніколи не буде, буде лише розвиток для відповідності чужим критеріям і стандартам.У творі Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною» розказана історія людей, які прагнули втекти з місцевості, де вони не могли бути повністю вільними і реалізовувати всю свою волю. Твір цей засноване на реальних подіях. У часи, описані у творі, багато українців були жертвами своїх панів, які нехтували інтересами людей і примушували їх займатися тим, що було їм не цікаво і не сприяло їх розвитку. Розказано про те, як молоді люди Соломія та Остап чинили втечу з неволі, але так зрештою не змогли стати разом щасливими, оскільки подолати обставини у втечі просто не змогли. Головною бідою для них стало поранення Остапа, через яке він спочатку був хворий, а потім був посаджений у в’язницю разом з циганами. Врятувати його змогла Соломія і її приятель Іван лише цінами власних життів.Соломія та Остап прагнули бути вільними, щасливими, а тому не захотіли бути в неволі і здійснили втечу. Але ті проблеми, з якими їм судилося зіткнутися, виявилися занадто складні для двох цих молодих людей. Звичайно, два ці образи викликають велику жалість. Дуже хотілося б, щоб вони й інші тогочасні українці мали можливість повноцінного життя і розвитку на власній, Богом даній землі, а не стикалися з цими страшними проблемами, які можуть призвести навіть до смерті.
Образ Роксоляни (під цим іменем Настя Лісовська увійшла до історії) в романі Осипа Назарука поєднує і вигадку, й факти. Але найважливішим, що спробував відтворити письменник, на мою думку, є неоднозначність постаті української дівчини, що стала турецькою султанкою. Що привело її до влади? Розум? Так. Кохання? Так. Підступність? Так. Але чи маємо ми право, з точки зору сьогодення, хоча б якимось чином засуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (ще одне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовах середньовічного мусульманського світу чинити по-іншому? Можливо, вона просто намагалася вижити, захистити своїх дітей?
У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є яскравою ілюстрацією, як в умовах невідомого чужого світу людина не тільки не втратила оптимізму, але й досягла певних висот.
У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є яскравою ілюстрацією, як в умовах невідомого чужого світу людина не тільки не втратила оптимізму, але й досягла певних висот.