Объяснение:Моя мама, Світлана – найкраща у світі! Вона моя любов, мій ангел, мій оберіг. З перших хвилин моєї появи на цей світ вона огорнула мене, наче крилами, теплом, ласкою, ніжністю… Я довго думала, з чого і як написати розповідь про маму. Адже кожний з нас упевнений, що його матуся найкраща, єдина, неповторна. І це правда! Але я у своєму творі хочу розповісти, чому я вважаю, що саме моя мама є по-справжньому найкращою.
У моєї мами надзвичайно красиве ім’я. Це таємниче ім’я означає: «Світла, чиста» – та, що несе світлий, чистий промінь. Їй п’ятдесят п’ять, але вона виглядає набагато молодшою. Моя мама має каштанове із сивиною волосся і надзвичайно красиві смарагдові очі, які випромінюють світло і ласку. Проте мама рішуча, сильна, наполеглива і працьовита. Адже їй щодня доводиться вирішувати різні життєві ситуації: викладання у вузі, лікування пацієнтів, домашні проблеми, до бабусі, турбота про мене і мою сестричку Наталочку та ще безліч інших непередбачених питань. Тому мама моя завжди різна. Мама радіє… Мама сумує… Мама із задумливим поглядом… Мама творить на кухні… Мама вишиває… Мама пише наукову роботу…
Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. Найповніше розкривається характер Захара Беркута у грізний для його народу час, коли він стає на чолі тухольської громади у боротьбі з монгольськими нападниками. Саме він складає план знищення монголів, на його заклик приходять на до тухольцям верховинці й загіряни, він безпосередньо керує боротьбою тухольців. І в цій боротьбі найбільше проявляється його мужність, світлий розум і передбачливість. Він пропонує не відбити напад монголів, а розгромити ворога в тухольській долині, щоб захистити сусідні села від несподіваного нападу монголів.
Ним керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадського обов’язку, яке тісно зв’язане з глибоким патріотизмом, у Захара Беркута найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією силою своєї душі він любить сина, але коли Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима і частина тухольців просить Захара прийняти цю пропозицію і визволити свого сина, то він відмовляється. Захар пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю їхніх сусідів — верховинців і загірян, які, непідготовлені, зазнають ще страшнішого горя від нападу монголів. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі»,— каже Захар Беркут, затамовуючи біль
у душі. Він підкоряє свої батьківські почуття громадянським інтересам. І його відповідь посланцеві Бурунди звучить твердо і переконливо: «Або ми всі погинемо, або ви всі — іншого вибору нема».
Коли ж вдруге заходить мова про долю його сина, якого можна було врятувати, відпустивши живими ватажків монгольського війська, Захар Беркут і тут проявляє свою принциповість і твердість переконань. Він не може навіть тоді, коли монгольське військо знищене, прийняти пропозицію Бурунди, бо знає, який це підступний і жорстокий ворог. Бурунда ніколи не забуде загибелі свого війська і наведе на тухольців ще страшнішу силу. «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має піти хоч один ворог нашого краю!» — каже Захар Беркут. Своєю рукою посилає він величезний камінь у купу, де, крім ворогів був і його син.
Объяснение:Моя мама, Світлана – найкраща у світі! Вона моя любов, мій ангел, мій оберіг. З перших хвилин моєї появи на цей світ вона огорнула мене, наче крилами, теплом, ласкою, ніжністю… Я довго думала, з чого і як написати розповідь про маму. Адже кожний з нас упевнений, що його матуся найкраща, єдина, неповторна. І це правда! Але я у своєму творі хочу розповісти, чому я вважаю, що саме моя мама є по-справжньому найкращою.
У моєї мами надзвичайно красиве ім’я. Це таємниче ім’я означає: «Світла, чиста» – та, що несе світлий, чистий промінь. Їй п’ятдесят п’ять, але вона виглядає набагато молодшою. Моя мама має каштанове із сивиною волосся і надзвичайно красиві смарагдові очі, які випромінюють світло і ласку. Проте мама рішуча, сильна, наполеглива і працьовита. Адже їй щодня доводиться вирішувати різні життєві ситуації: викладання у вузі, лікування пацієнтів, домашні проблеми, до бабусі, турбота про мене і мою сестричку Наталочку та ще безліч інших непередбачених питань. Тому мама моя завжди різна. Мама радіє… Мама сумує… Мама із задумливим поглядом… Мама творить на кухні… Мама вишиває… Мама пише наукову роботу…
Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. Найповніше розкривається характер Захара Беркута у грізний для його народу час, коли він стає на чолі тухольської громади у боротьбі з монгольськими нападниками. Саме він складає план знищення монголів, на його заклик приходять на до тухольцям верховинці й загіряни, він безпосередньо керує боротьбою тухольців. І в цій боротьбі найбільше проявляється його мужність, світлий розум і передбачливість. Він пропонує не відбити напад монголів, а розгромити ворога в тухольській долині, щоб захистити сусідні села від несподіваного нападу монголів.
Ним керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадського обов’язку, яке тісно зв’язане з глибоким патріотизмом, у Захара Беркута найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією силою своєї душі він любить сина, але коли Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима і частина тухольців просить Захара прийняти цю пропозицію і визволити свого сина, то він відмовляється. Захар пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю їхніх сусідів — верховинців і загірян, які, непідготовлені, зазнають ще страшнішого горя від нападу монголів. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі»,— каже Захар Беркут, затамовуючи біль
у душі. Він підкоряє свої батьківські почуття громадянським інтересам. І його відповідь посланцеві Бурунди звучить твердо і переконливо: «Або ми всі погинемо, або ви всі — іншого вибору нема».
Коли ж вдруге заходить мова про долю його сина, якого можна було врятувати, відпустивши живими ватажків монгольського війська, Захар Беркут і тут проявляє свою принциповість і твердість переконань. Він не може навіть тоді, коли монгольське військо знищене, прийняти пропозицію Бурунди, бо знає, який це підступний і жорстокий ворог. Бурунда ніколи не забуде загибелі свого війська і наведе на тухольців ще страшнішу силу. «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має піти хоч один ворог нашого краю!» — каже Захар Беркут. Своєю рукою посилає він величезний камінь у купу, де, крім ворогів був і його син.
Объяснение: