1. Василь–Костянтин Острозький. З його ініціативи було створено у 1576 р. (1578 р.) Острозьку академію. Викладалися в ній «сім вільних наук» – граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. То була перша в Україні «слов’яно-греко-латинська» школа.
2. Павло Чубинський. Співпрацював у журналі «Основа» та Київській громаді. 1863 р. опублікував вірш «Ще не вмерла Україна» (мотив твору взятий з польської мазурки «Єще Польска нє зґінела» та з пісні сербських повстанців, де були слова «Серце біє і кров ліє за нашу свободу»), який згодом стане гімном. У 1873 р. – управитель справами Південно-Західного відділу географічного Російського товариства, після закриття якого (Емський указ 1876 р.) Чубинського заарештовано і вислано з України.
3. Агатангел Кримський. Один із найвизначніших світових дослідників Сходу, письменник. Збірка його поезій «Пальмове гілля» містить оригінальні вірші дослідника та переклади арабських поезій українською мовою (знав близько 60 мов). Із 1918 року Агатангел Кримський працював секретарем Всеукраїнської Академії Наук. Залишив по собі унікальні мовознавчі дослідження: «Українська граматика», «Нариси з історії української мови». У 1941 році постановою Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) Кримського оголосили «ворогом народу». В ув’язненні вчений помер.
4. Володимир Антонович. Представник руху «хлопоманів» (на сторінках журналу «Основа» (1861–1862 рр.) опублікував статтю під заголовком «Моя сповідь», у якій закликав поляків, повернутися до українського народу, якого колись зреклися їхні предки). голова Історичного товариства Нестора Літописця (1881 р.). Автор історичних праць. Один з ініціаторів угоди галицьких народовців з польсько-австрійськими політичними колами, що дістала назву «нова ера» (1892 р.).
Події відбуваються у часи середньовіччя у вигаданому князівстві Люботин, життя якого нагадує сонне царство, де чути лише набридливе дзижчання мух. Тут давно забули про якісь військові походи чи лицарські турніри, а самі лицарі більше переймаються власним господарством, над усім панує нудьга. Володар князівства іноді намагався щось змінити, але невдовзі кидав розпочате й знову поринав у звичну лінь, розмореність і бездіяльність, і лише уві сні бачив війни, руїни здобутих фортець, і вервечки полонених. Таке тривало досить довго, аж поки не прийшла пора його єдиній дочці Настасії ставати до вінця. Князь невідкладно мусив щось робити, аби знайти нареченого – спадкоємця престолу, бо інакше князівство остаточно розпадеться. Але ж як знайти лицаря-героя у князівстві, де нічого не відбувається, де немає ні розбійників, ні людожерів, ні чаклунів, ні багатоголових лютих драконів, де лицарі давно не тримали в руках ні меча, ні списа, та й саме військо вже давно було князем розпущене, а скарбниця порожня? Тож справжнім подарунком долі стала для князя звістка, принесена воєводою, про дракона, що з’явився на берегах річки Бистриці. Тож князь розіслав гінців, щоб оголосили: хто вб’є дракона – пошлюбить Настасію й сяде на престолі.
1. Василь–Костянтин Острозький. З його ініціативи було створено у 1576 р. (1578 р.) Острозьку академію. Викладалися в ній «сім вільних наук» – граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. То була перша в Україні «слов’яно-греко-латинська» школа.
2. Павло Чубинський. Співпрацював у журналі «Основа» та Київській громаді. 1863 р. опублікував вірш «Ще не вмерла Україна» (мотив твору взятий з польської мазурки «Єще Польска нє зґінела» та з пісні сербських повстанців, де були слова «Серце біє і кров ліє за нашу свободу»), який згодом стане гімном. У 1873 р. – управитель справами Південно-Західного відділу географічного Російського товариства, після закриття якого (Емський указ 1876 р.) Чубинського заарештовано і вислано з України.
3. Агатангел Кримський. Один із найвизначніших світових дослідників Сходу, письменник. Збірка його поезій «Пальмове гілля» містить оригінальні вірші дослідника та переклади арабських поезій українською мовою (знав близько 60 мов). Із 1918 року Агатангел Кримський працював секретарем Всеукраїнської Академії Наук. Залишив по собі унікальні мовознавчі дослідження: «Українська граматика», «Нариси з історії української мови». У 1941 році постановою Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) Кримського оголосили «ворогом народу». В ув’язненні вчений помер.
4. Володимир Антонович. Представник руху «хлопоманів» (на сторінках журналу «Основа» (1861–1862 рр.) опублікував статтю під заголовком «Моя сповідь», у якій закликав поляків, повернутися до українського народу, якого колись зреклися їхні предки). голова Історичного товариства Нестора Літописця (1881 р.). Автор історичних праць. Один з ініціаторів угоди галицьких народовців з польсько-австрійськими політичними колами, що дістала назву «нова ера» (1892 р.).
Объяснение:
Відповідь:
Події відбуваються у часи середньовіччя у вигаданому князівстві Люботин, життя якого нагадує сонне царство, де чути лише набридливе дзижчання мух. Тут давно забули про якісь військові походи чи лицарські турніри, а самі лицарі більше переймаються власним господарством, над усім панує нудьга. Володар князівства іноді намагався щось змінити, але невдовзі кидав розпочате й знову поринав у звичну лінь, розмореність і бездіяльність, і лише уві сні бачив війни, руїни здобутих фортець, і вервечки полонених. Таке тривало досить довго, аж поки не прийшла пора його єдиній дочці Настасії ставати до вінця. Князь невідкладно мусив щось робити, аби знайти нареченого – спадкоємця престолу, бо інакше князівство остаточно розпадеться. Але ж як знайти лицаря-героя у князівстві, де нічого не відбувається, де немає ні розбійників, ні людожерів, ні чаклунів, ні багатоголових лютих драконів, де лицарі давно не тримали в руках ні меча, ні списа, та й саме військо вже давно було князем розпущене, а скарбниця порожня? Тож справжнім подарунком долі стала для князя звістка, принесена воєводою, про дракона, що з’явився на берегах річки Бистриці. Тож князь розіслав гінців, щоб оголосили: хто вб’є дракона – пошлюбить Настасію й сяде на престолі.
тут усьо є
Пояснення: