Тема: зображення суду над щукою, яка здійснювала різноманітну шкоду в ставку його жителям і отримала вирок повернутися знову в річку.
Ідея: засудження дій судочинства, їхня легковажність, безглуздість, а через образ лисиці- підступності, хитрості, хабарництва.
Основна думка: "Як не мудрують, а правди ніде Кінців не можна поховати...".
Мораль: Судді зобов'язані діяти відповідно до законодавства, а не підтримувати зацікавлену особу(Лисицю). Глібов засуджує хабарництво, несправедливість, лицемірство.
Герої: судді- два осли, Шкапа, два Цапи; Щука, Лисичка, автор.
Композиція:
Введення: За злочинну діяльність Щуку силоміць представили до суду. Опис суддів. Таємний зв'язок щуки і лисиці.
І справді фантастичні події відбуваються в славному містечку Конотопі. То Явдоха Зубиха не хоче тонути в річці, хоч навісили на неї двадцять пудів; то конотопський сотник пан Забрьоха літає під небесами, наче птах; то кудись поділися двері й вікна в хаті, не пускаючи Микиту Уласовича до вінчання; то підступно змінює своє рішення хорунжівна Олена. От що наробило чаклування відьмовське! У цiй повісті — реальність і фантастика — ведучий голос належить реальності: «Конотопську відьму» можна вважати цілком реалістичною повістю. Фантастику автор використовує як сатиричний засіб. Незвичайні події є в повісті, які ніяк пояснити не можна: раптом злетів пан сотник, як «птах який заморський», налякав і дітей, і жінок, примусив і старих людей плюватися та жахатися. А все одно чомусь не страшно читачеві! Бо він разом з автором сміється з Микити. Замало було Г. Квітці-Основ'яненку розповісти, що пан Забрьоха «ліків більш тридцяти» не знає, а вміє тільки підписувати; що всі папери називає «депортами» і може підписати їх сторч. Що сотник вірить у відьом і вважає боротьбу з ними важливішою, ніж виконання наказу полковника. Що не вміє він ні посвататись, як люди, ні іншої якоїсь ради собі дати без писаря Пістряка. Бач, замало цього автору! Так він ще примусив Забрьоху літати і пити просити! Зрозуміло, що глузує з Микити автор. Та й мовні засоби, використані при цьому, про це свідчать: «як пан Забрьоха, мов птах який заморський, летить попід небесами: руками бовта, мов крилами, черкеска йому роздувається, ногами дрига, шаровари напужились, сам употів...». Писарю здасться, що сотник полетів, «як гусак», а старій Льознисі він здасться вороною. І що в цій фантастичній події для автора і читача? Тільки сміх і глузування!
Аналіз "Щука" (Глібов)
Тема: зображення суду над щукою, яка здійснювала різноманітну шкоду в ставку його жителям і отримала вирок повернутися знову в річку.
Ідея: засудження дій судочинства, їхня легковажність, безглуздість, а через образ лисиці- підступності, хитрості, хабарництва.
Основна думка: "Як не мудрують, а правди ніде Кінців не можна поховати...".
Мораль: Судді зобов'язані діяти відповідно до законодавства, а не підтримувати зацікавлену особу(Лисицю). Глібов засуджує хабарництво, несправедливість, лицемірство.
Герої: судді- два осли, Шкапа, два Цапи; Щука, Лисичка, автор.
Композиція:
Введення: За злочинну діяльність Щуку силоміць представили до суду. Опис суддів. Таємний зв'язок щуки і лисиці.
Подробнее - на -
Объяснение:
І справді фантастичні події відбуваються в славному містечку Конотопі. То Явдоха Зубиха не хоче тонути в річці, хоч навісили на неї двадцять пудів; то конотопський сотник пан Забрьоха літає під небесами, наче птах; то кудись поділися двері й вікна в хаті, не пускаючи Микиту Уласовича до вінчання; то підступно змінює своє рішення хорунжівна Олена. От що наробило чаклування відьмовське!
У цiй повісті — реальність і фантастика — ведучий голос належить реальності: «Конотопську відьму» можна вважати цілком реалістичною повістю. Фантастику автор використовує як сатиричний засіб.
Незвичайні події є в повісті, які ніяк пояснити не можна: раптом злетів пан сотник, як «птах який заморський», налякав і дітей, і жінок, примусив і старих людей плюватися та жахатися. А все одно чомусь не страшно читачеві! Бо він разом з автором сміється з Микити. Замало було Г. Квітці-Основ'яненку розповісти, що пан Забрьоха «ліків більш тридцяти» не знає, а вміє тільки підписувати; що всі папери називає «депортами» і може підписати їх сторч. Що сотник вірить у відьом і вважає боротьбу з ними важливішою, ніж виконання наказу полковника. Що не вміє він ні посвататись, як люди, ні іншої якоїсь ради собі дати без писаря Пістряка. Бач, замало цього автору! Так він ще примусив Забрьоху літати і пити просити! Зрозуміло, що глузує з Микити автор. Та й мовні засоби, використані при цьому, про це свідчать: «як пан Забрьоха, мов птах який заморський, летить попід небесами: руками бовта, мов крилами, черкеска йому роздувається, ногами дрига, шаровари напужились, сам употів...». Писарю здасться, що сотник полетів, «як гусак», а старій Льознисі він здасться вороною. І що в цій фантастичній події для автора і читача? Тільки сміх і глузування!