Головний герой новели, десятирічний безпритульний хлопчик Мишко, потрапляє до дитячого будинку. Ззовні він «марний, обiдраний, босi ноги всi в грязі», та при цьому запевняє, що в нього є мама й тато, і живе він тут недалечко, а на запитання, чому ж він тоді голий і босий, хлопчик-сирота демонструє винахідливість, відповідаючи: «…чоботи є в мене, тiльки мама заховала, щоб я з дому не сходив. То я босий утiк. I пальто в мене є, i шапка гарна – все мама поховала». Подив дітей посилився, коли «Мишко заспокоївся, пiдтяг штани, очi засяяли» і він заспівав надзвичайно гарним і сильним голосом народну пісню «Ой, Морозе-Морозенку, ти славний козаче…». Та це ще були далеко не всі таланти й обдарування маленького Мишка. Не меншe враження він справив на всіх, коли витягнув «гребінь iз кишені, та як утне на йому губами: так i пориває до танку, i очі в усіх засяяли…». Автор неодноразово акцентує увагу на тому, що в дітей від радості «очі засяяли». Показуючи характер малого Мишка, автор звертає увагу й на вольову натуру хлопця, тоді, коли всі побігли їсти «на обiд дер зуп – без хлiба, без солi й без круп», а хлопець чемно відмовився, говорячи, що вже обідав «борщ iз м’ясом, i кашу молошну, i чай з булкою в накладку i… Мишко ковтнув слину й замовк». А коли всі весело і завзято обідали «Мишко стояв, схилившись на одвiрок, нахмурений. Все одхиляє убiк голову, нiби на той обiд i дивитись не хоче. Тiльки в горлi у його кавкало, мовби глитав великi камiнцi».
Реальне становище Мишка розкрилося підвечір, коли вихованці дитбудинку нагадали йому, що надворі темно і його, напевне, десь там уже шукають «папаша з мамашою». У відповідь хлопчик не витримав і несподівано заплакав, зізнавшись, що насправді безпритульний. dovidka.biz.ua Діти сприйняли його нещастя із співчуттям і вирішили «на раді» прийняти до себе – поки що таємно, а потім вилучити момент і просити залишити хлопчика всією «бурсою» в завідуючої Параски Калістратівни, яка вже стільки разів зарікалася нікого більше не брати до притулку, розрахованому і помешканням, і харчовим постачанням лише на тридцятьох вихованців, яких насправді було цілих дев’яносто. Оригінально вирішує письменник «оприлюднення» Мишка перед завідувачкою. Хлопець, який за цілий день не мав і крихти в роті, просить дітей чогось «пошамать»: «Мені що-небудь, аби не нудило. От, скажемо, у казані я бачив – дві кістки лежать». «Собача» їжа й їлася Мишком по-собачому – він так голосно гриз кістку під ліжком, що Параска Калістратівна не могла цього не почути, а «тривожні очі» дітей при цьому ще більше посилили її підозри. Коли ж жінка намагається проігнорувати вмовляння дітей, «пильне її око щось загледіло. Зразу: – Ану, стій! – Мовчки поривчасто вхопила, розгорнула на хлопцеві шмаття, що його соромливо й старанно не давав він розгортати. Під дрантям не було сорочки. Світились реберця. Схудле, марне тіло було порване, подряпане, скривавлене – живого не було на йому місця». Зрозуміло, що після побаченого чуйне серце виховательки не могло не розтанути. Діти визначають, що справа на їх боці за тим, що завідувачка у своїй кімнаті «реве», тож починають святкувати перемогу: «Невтримна радість, мов на крилах, підняла всіх, завертіла… Вихором закружило лахміття, довгі рукава, обiрванi лацкани, обмотки на ногах. Один водить рукою по руці, як смичком по струнах, другий товче кулаком, як у бубон, у надуту щоку; той – у боки, той навприсядки. I… шугають, як у метелиці, золоті блистинки – очі… I знову – вихор радощів – ще дужчий, ще буйнiший». Змальовуючи життя дитячого будинку в перші пореволюційні роки, С.Васильченко мав на меті показати, що в яких би «сумних і обідраних» умовах не були діти, їм завжди допомагає виживати, і в прямому і в переносному значенні цього слова, неймовірно велике багатство фантазії й уяви їх маленьких душ і ота, здається, всепереможна «радість життя», безпосередня дитяча веселість і гумор.
4) Йому тільки вагони вантажити. В кінець вокзалу — третє вікно ліворуч. Запитаєте пана Кривальського.
5)"Сто-ли-ця!", — подумав і собі про щось Іван Сила.
6)Глашатай, а за сумісництвом і власник атракціону, бачачи, що заробіток зривається і через мить люди почнуть розходитися, кинувся рятувати ситуацію.
зауваживши безхитрісне обличчя та широкі плечі Івана, тут же прийняв рішення.
— Ось! Ось хто першим вийде на ринг! — потягнув він верховинця за руку в коло. — Як тебе звати? — запитав він очманілого парубійка.
— Сила, Іван, — пробелькотів той.
— Хо-хо! — прогудів кумедний вусань. — Це буде поєдинок знаменитих бійців. Іван Сила проти Велета! Підходь, не скупись, а грошима долучись!
Ось так його затянули до цього"актраціону"
Велет різко відскочив убік і з розмаху вдарив Івана кулаком у груди. Той заточився, але втримався на ногах. Образа і біль були такими сильними, що Іван, не довго думаючи, з усієї сили тріснув у відповідь. Велет цього не очікував, тож кулак парубійка потрапив йому просто в щелепу. Пролетівши зо два метри, він гучно упав до ніг вражених глядачів.
7)візитну картку
8)Міха
9)я — тренер, і хотів би попрацювати з вами, — перейшов він до діла. — Я розумію, в якій ви ситуації, а тому не ви мені платитимете, а я вам, — він знову випустив дим. Сказав докрор брякус
Поиск...
Избавься от ограничений
ПОПРОБУЙ ЗНАНИЯ ПЛЮС СЕГОДНЯ
Afifjdnjrjjg
10.04.2020
Українська література
5 - 9 классы
ответ дан
Характеристика Мишка из твору Приблуда
нужны ❗❗❗❗
❗❗❗❗❗❗❗❗❗❗❗
1
СМОТРЕТЬ ОТВЕТ
Войди чтобы добавить комментарий
ответ
3,8/5
15
Lovemamapapa
середнячок
10 ответов
659 пользователей, получивших
Головний герой новели, десятирічний безпритульний хлопчик Мишко, потрапляє до дитячого будинку. Ззовні він «марний, обiдраний, босi ноги всi в грязі», та при цьому запевняє, що в нього є мама й тато, і живе він тут недалечко, а на запитання, чому ж він тоді голий і босий, хлопчик-сирота демонструє винахідливість, відповідаючи: «…чоботи є в мене, тiльки мама заховала, щоб я з дому не сходив. То я босий утiк. I пальто в мене є, i шапка гарна – все мама поховала». Подив дітей посилився, коли «Мишко заспокоївся, пiдтяг штани, очi засяяли» і він заспівав надзвичайно гарним і сильним голосом народну пісню «Ой, Морозе-Морозенку, ти славний козаче…». Та це ще були далеко не всі таланти й обдарування маленького Мишка. Не меншe враження він справив на всіх, коли витягнув «гребінь iз кишені, та як утне на йому губами: так i пориває до танку, i очі в усіх засяяли…». Автор неодноразово акцентує увагу на тому, що в дітей від радості «очі засяяли». Показуючи характер малого Мишка, автор звертає увагу й на вольову натуру хлопця, тоді, коли всі побігли їсти «на обiд дер зуп – без хлiба, без солi й без круп», а хлопець чемно відмовився, говорячи, що вже обідав «борщ iз м’ясом, i кашу молошну, i чай з булкою в накладку i… Мишко ковтнув слину й замовк». А коли всі весело і завзято обідали «Мишко стояв, схилившись на одвiрок, нахмурений. Все одхиляє убiк голову, нiби на той обiд i дивитись не хоче. Тiльки в горлi у його кавкало, мовби глитав великi камiнцi».
Реальне становище Мишка розкрилося підвечір, коли вихованці дитбудинку нагадали йому, що надворі темно і його, напевне, десь там уже шукають «папаша з мамашою». У відповідь хлопчик не витримав і несподівано заплакав, зізнавшись, що насправді безпритульний. dovidka.biz.ua Діти сприйняли його нещастя із співчуттям і вирішили «на раді» прийняти до себе – поки що таємно, а потім вилучити момент і просити залишити хлопчика всією «бурсою» в завідуючої Параски Калістратівни, яка вже стільки разів зарікалася нікого більше не брати до притулку, розрахованому і помешканням, і харчовим постачанням лише на тридцятьох вихованців, яких насправді було цілих дев’яносто. Оригінально вирішує письменник «оприлюднення» Мишка перед завідувачкою. Хлопець, який за цілий день не мав і крихти в роті, просить дітей чогось «пошамать»: «Мені що-небудь, аби не нудило. От, скажемо, у казані я бачив – дві кістки лежать». «Собача» їжа й їлася Мишком по-собачому – він так голосно гриз кістку під ліжком, що Параска Калістратівна не могла цього не почути, а «тривожні очі» дітей при цьому ще більше посилили її підозри. Коли ж жінка намагається проігнорувати вмовляння дітей, «пильне її око щось загледіло. Зразу: – Ану, стій! – Мовчки поривчасто вхопила, розгорнула на хлопцеві шмаття, що його соромливо й старанно не давав він розгортати. Під дрантям не було сорочки. Світились реберця. Схудле, марне тіло було порване, подряпане, скривавлене – живого не було на йому місця». Зрозуміло, що після побаченого чуйне серце виховательки не могло не розтанути. Діти визначають, що справа на їх боці за тим, що завідувачка у своїй кімнаті «реве», тож починають святкувати перемогу: «Невтримна радість, мов на крилах, підняла всіх, завертіла… Вихором закружило лахміття, довгі рукава, обiрванi лацкани, обмотки на ногах. Один водить рукою по руці, як смичком по струнах, другий товче кулаком, як у бубон, у надуту щоку; той – у боки, той навприсядки. I… шугають, як у метелиці, золоті блистинки – очі… I знову – вихор радощів – ще дужчий, ще буйнiший». Змальовуючи життя дитячого будинку в перші пореволюційні роки, С.Васильченко мав на меті показати, що в яких би «сумних і обідраних» умовах не були діти, їм завжди допомагає виживати, і в прямому і в переносному значенні цього слова, неймовірно велике багатство фантазії й уяви їх маленьких душ і ота, здається, всепереможна «радість життя», безпосередня дитяча веселість і гумор.
Объяснение:
Будь ласка додай мою відповідь найкращу
ответ:1) Двадцятилітній парубійко
2) потяг
3) Міхал Голий з Привокзальної.
4) Йому тільки вагони вантажити. В кінець вокзалу — третє вікно ліворуч. Запитаєте пана Кривальського.
5)"Сто-ли-ця!", — подумав і собі про щось Іван Сила.
6)Глашатай, а за сумісництвом і власник атракціону, бачачи, що заробіток зривається і через мить люди почнуть розходитися, кинувся рятувати ситуацію.
зауваживши безхитрісне обличчя та широкі плечі Івана, тут же прийняв рішення.
— Ось! Ось хто першим вийде на ринг! — потягнув він верховинця за руку в коло. — Як тебе звати? — запитав він очманілого парубійка.
— Сила, Іван, — пробелькотів той.
— Хо-хо! — прогудів кумедний вусань. — Це буде поєдинок знаменитих бійців. Іван Сила проти Велета! Підходь, не скупись, а грошима долучись!
Ось так його затянули до цього"актраціону"
Велет різко відскочив убік і з розмаху вдарив Івана кулаком у груди. Той заточився, але втримався на ногах. Образа і біль були такими сильними, що Іван, не довго думаючи, з усієї сили тріснув у відповідь. Велет цього не очікував, тож кулак парубійка потрапив йому просто в щелепу. Пролетівши зо два метри, він гучно упав до ніг вражених глядачів.
7)візитну картку
8)Міха
9)я — тренер, і хотів би попрацювати з вами, — перейшов він до діла. — Я розумію, в якій ви ситуації, а тому не ви мені платитимете, а я вам, — він знову випустив дим. Сказав докрор брякус