Чайка - це гарна біла птаха, що проживає поряд із берегами. В українській літературі, зокрема у народній творчості, образ цієї пташки є досить популярним. Найчастіше у фольклорі жінка перетворюється на чайку після смерті свого коханого чоловіка. Також інколи ця птаха є символом матері, що народила дітей при битій дорозі, тому вони заздалегідь приречені на важку долю разом із нею.
Згадаймо популярну та досить сумну пісню "Ой горе тій чайці:
Чайка скиглить, літаючи,
мов над дітьми плаче,
що то видно, що то чутно
на степу козачім.
Мабуть, на те, що образ чайки є таким трагічним, вплинув особливий крик цих птахів, який нагадує людям страшні муки та ридання.
трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. в основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »
жанрові й стильові особливості
ця позиція і. карпенка-карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь». саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда, у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).
Символ чайки в усній народній творчості:
Чайка - це гарна біла птаха, що проживає поряд із берегами. В українській літературі, зокрема у народній творчості, образ цієї пташки є досить популярним. Найчастіше у фольклорі жінка перетворюється на чайку після смерті свого коханого чоловіка. Також інколи ця птаха є символом матері, що народила дітей при битій дорозі, тому вони заздалегідь приречені на важку долю разом із нею.
Згадаймо популярну та досить сумну пісню "Ой горе тій чайці:
Чайка скиглить, літаючи,
мов над дітьми плаче,
що то видно, що то чутно
на степу козачім.
Мабуть, на те, що образ чайки є таким трагічним, вплинув особливий крик цих птахів, який нагадує людям страшні муки та ридання.
трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. в основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »
жанрові й стильові особливостіця позиція і. карпенка-карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь». саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда, у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).