До написання "Лісової пісні" Леся Українка, можна сказати, готувалася все життя. У неї вона вклала "цвіт душі" і вилила зі свого серця "те, що не вмирає". Це не звичайна драма, це не тільки драма-поема, а драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра. "Лісова пісня" вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних, "безупинного руху жагучих" силах природи. Це пісня пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Жагуча й пристрасна пісня про велику любов і жорстоку зраду. Свій твір поетеса назвала драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, у якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. У "Лісовій пісні" Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями. Місце дії поеми — густий предковічний ліс на Волині. Сюди напровесні прийшов до лісу юнак Лукаш і заграв на сопілці. Полилася дивна мелодія, краща від пісні весни — "весна ще так ніколи не співала". Сила пісні чарівна, незвичайна. Під її звуки оживає навіть природа. Дивно, прекрасно, солодко грає Лукаш, а ліс вторить цій мелодії своїм життям. "На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріша дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти". Музика Лукаша розбудила від зимового сну Мавку, викликала в ній нові, незнані поривання. У музиці юнака лісовій дівчині розкрилася безмежна краса людської душі, радість життя і творчості. Саме в цю весняну пору зароджується кохання Мавки й Лукаша. Проста мелодія пісні перевертає все в душі Мавки, на поцілунок парубка вона скрикує: "Ох! Зірка в серце впала!" Не звідане досі почуття і окрилює Мавку, і приносить болісні страждання, бо вона прагне не лише пристрасті, а й духовної спорідненості й любові на все життя. Глибоке й самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Мавка перша запитує: "Чи гарна я тобі?", захоплюється, що люди, як голуби, паруються "навік" Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди.
(народився 1939 року) Народився на Львiвщинi. Навчався у Львiвському унiверситетi. Переслiдувався радянською владою “за антирадянську агiтацiю i пропаганду”, покарання вiдбував на Уралi та в Забайкаллi. Повернувся до Львова у 1981 роцi. Перша книжка поезiй “Вогонь Купала” з’явилася друком у 1966роцi, наступнi твори письменника тривалий час були вiдомi iз “самвидаву” i тiльки у 1991 роцi виданi за кордоном удвох томах: “Пробуджена муза” та “Невольнича муза”. У тому ж таки 1991 роцi в Украïнi з’явилася книжка вибраного “Тринадцять аналогiй”, за яку автора удостоєно Нацiональноï премiï Украïни iменi Т. Г. Шевченка. Остання книжка “Слово триваюче” (1997). У доробку письменника є книжки i для дiтей: “Книжечка для Дзвiнки” (1991). Якi почуття викликала в мене поезiя “Писанка” I. Калинця Поезiя Iгоря Калинця надзвичайно яскрава i самобутня. У нiй пульсує i промениться нацiональний дух, вона випоєна живлющими соками рiдноï землi. Душа просто не може залишатися байдужою, коли до неï торкаються вiршi цього поета. У нихЇ пам’ять нашоï iсторiï та роду, украïнська духовна спадщина. У них живуть воєдино злитi язичництво i християнство. Коли я читала поезiю I. Калинця “Писанка”, то неначе гойдалась у якомусь казковому промiннi. Було таке вiдчуття, що це я сама перед святим Великоднем стежу, якВиводить мама дивним писачком По бiлому яйцi восковi взори. Мандрує писанка по мисочках Iз цибулинним золотим узваром. I вже не простi писанки лежать перед моïми очима, а “яснi сонця”, схожi на “дивовижний свiт”. Таким вiн може бути тiльки в дитинствi, коли все здається чарiвним: …буяють буйно квiти у росi, оленi бродять в березневiм соцi. Може, це навiяно символом самоï писанки, бо вона означає пробудження природи, початок нового циклу життя, його “дитинство”. Тож дитинство i писанка, менi здається, дуже близькi мiж собою своєю духовнiстю. Тому так бентежить цей вiрш i примушує прочитати його не один раз. Але мене найбiльше вразив образ матерi, яка дала життя поетовi. З ïï рук у “Писанцi” виходять народженi ïï талантом “згустки сонця”. I раптом я зрозумiла: мати Ї це початок усього на землi. Вона народжує людину, запалює в нiй чистий вогонь духовностi i краси. Тiєï святоï писанковоï краси, яку оспiвав i возвеличив у своïй поезiï Iгор Калинець. Менi назавжди закарбується у пам’ятi казковий символ: “яснi сонця” Ї писанки у натруджених маминих долонях.
Народився на Львiвщинi. Навчався у Львiвському унiверситетi. Переслiдувався
радянською владою “за антирадянську агiтацiю i пропаганду”, покарання вiдбував на
Уралi та в Забайкаллi. Повернувся до Львова у 1981 роцi.
Перша книжка поезiй “Вогонь Купала” з’явилася друком у 1966роцi, наступнi твори
письменника тривалий час були вiдомi iз “самвидаву” i тiльки у 1991 роцi виданi за
кордоном удвох томах: “Пробуджена муза” та “Невольнича муза”. У тому ж таки 1991
роцi в Украïнi з’явилася книжка вибраного “Тринадцять аналогiй”, за яку
автора удостоєно Нацiональноï премiï Украïни iменi Т. Г. Шевченка.
Остання книжка “Слово триваюче” (1997). У доробку письменника є книжки i для
дiтей: “Книжечка для Дзвiнки” (1991).
Якi почуття викликала в мене поезiя “Писанка” I. Калинця
Поезiя Iгоря Калинця надзвичайно яскрава i самобутня. У нiй пульсує i промениться
нацiональний дух, вона випоєна живлющими соками рiдноï землi. Душа просто не
може залишатися байдужою, коли до неï торкаються вiршi цього поета. У нихЇ пам’ять нашоï iсторiï та роду, украïнська духовна спадщина. У них
живуть воєдино злитi язичництво i християнство.
Коли я читала поезiю I. Калинця “Писанка”, то неначе гойдалась у якомусь казковому
промiннi. Було таке вiдчуття, що це я сама перед святим Великоднем стежу, якВиводить мама дивним писачком
По бiлому яйцi восковi взори.
Мандрує писанка по мисочках
Iз цибулинним золотим узваром.
I вже не простi писанки лежать перед моïми очима, а “яснi сонця”, схожi на
“дивовижний свiт”. Таким вiн може бути тiльки в дитинствi, коли все здається
чарiвним:
…буяють буйно квiти у росi,
оленi бродять в березневiм соцi.
Може, це навiяно символом самоï писанки, бо вона означає пробудження природи,
початок нового циклу життя, його “дитинство”. Тож дитинство i писанка, менi
здається, дуже близькi мiж собою своєю духовнiстю. Тому так бентежить цей вiрш i
примушує прочитати його не один раз.
Але мене найбiльше вразив образ матерi, яка дала життя поетовi. З ïï рук
у “Писанцi” виходять народженi ïï талантом “згустки сонця”. I раптом я
зрозумiла: мати
Ї це початок усього на землi. Вона народжує людину, запалює в нiй чистий вогонь
духовностi i краси. Тiєï святоï писанковоï краси, яку оспiвав i
возвеличив у своïй поезiï Iгор Калинець. Менi назавжди закарбується у
пам’ятi казковий символ: “яснi сонця”
Ї писанки у натруджених маминих долонях.