Жанром найвідомішого твору німецького письменника-романтиста гофмана «малюк цахес на прізвисько цинобер» є казка, але це зовсім не означає, що те, що там описано і розказано, не має ніякого відношення до реальності і дійсності. ця казка-новела має деякі особливості, які роблять її вкрай схожою на дійсність. ті образи, які показує автор, близькі до реальності і не повинні робити на когось виключно казкове і фантастичне враження. у відповідності до змісту цього твору малюк цахес був просто огидною істотою – він був маленького зросту, виглядав недоладно, некрасиво, риси обличчя його були просто жахливими і відразливими. до того ж, він мав кепський характер, був дурним, не знав нічого корисного і не міг принести користь оточуючим його людям. проте, цахеса всі навколо любили, вважали прекрасною людиною, яка є гідною всього найкращого. так склалося, що завдяки цій чудесній ілюзії цахес отримував те, чого зовсім не був вартий. а причиною всього цього була лише милість феї. саме вона дала йому ті три волосини, які створити таку жахливу і шкідливу для оточуючих ілюзію. проблеми, підняті в цьому творі, є актуальні сьогодні і в реальному житті. по-перше, варто відзначити, що серед реальних людей, що живуть пліч-о-пліч з нами, теж достатньо тих, хто користується чиєюсь прихильністю, як і цахес користувався прихильністю феї, і отримують якісь великі від того вигоди. це абсолютно несправедливо і нечесно, але, на щастя, ще одним аспектом актуальності твору «малюк цахес на прізвисько цинобер» є те, що ті, хто не заслуговує, але отримує блага, рано чи пізно викриваються оточуючими людьми. у навколишніх людей начебто полуда з очей падає і вони бачать, хто ж насправді перед ними стоїть. у таких випадках люди відчувають бажання знищити того, хто стільки часу їх обманював, іноді їм навіть вдається це зробити. суспільство завжди було і буде однаковим. іноді успіху добиваються ті, хто цього зовсім не заслуговує. несправедливість – невід’ємна складова нашого життя. люди повинні бути уважні до свого , щоб ненароком не допустити туди людину, яка буде подібна цахесу, тобто не буде мати ніяких переваг, але буде отримувати всі блага. саме можливість такої ситуації і обумовлює актуальність цього відомого твору гофмана.
Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду. Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. І саме хвороба, і лікування її завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносила страждання.У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові й нові предмети. Програму їй складали батьки. Не довіряючи офіційній шкільній, вони розробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсяги необхідних знань з тієї чи іншої дисципліни. Іноземних мов Лесю навчили спеціально за для цього вчителі. Це дало змогу їй вільно опанувати французьку, німецьку, англійську мови, не кажучи вже про російську та польську.Окрім того, вона добре знала грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську, грузинську та інші. Маючи за плечима ці знання, геніальна поетеса могла знайомитися з найпередовішими досягненнями світової думки і долучатися до них. Писати дівчина почала ще й не досягнувши десятирічного віку. Вірш «Надія» позначено 1880 роком, а вже через декілька років поетичні публікації, підписані промовистим псевдонімом Леся Українка, почали з’являтися в пресі регулярно. У своїй другій збірці «Думи і мрії», виданій у Львові 1899 року, Леся Українка вмістила дві поеми: «Роберт Брюс, король шотландський» і «Давня казка», які своєю тематичною й ідейною спрямованістю становили певний етап не лише у творчості поетеси. Питання, пов’язані з соціальним та національним визволенням народу, піднімалися з особливою виразністю та гостротою. Леся Українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов’язаних з давньою історією, з далекими середньовічними часами. Це дозволило їй з більшою волею говорити про речі, які суворо контролювалися цензурою.Хоча де б і в яких умовах не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключно сучасності. Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне, в якому з 1882 року стала постійно мешкати сім’я Косачів, — це ті місця, де минали, можливо, найкращі роки життя юної поетеси. Ці місця дали їй найосновніше — відчуття батьківщини, народу, його традицій і віри. Все життя, як дорогоцінний скарб, збирала.Леся твори народної поезії. Тут вона згодом стала вірним творчим побратимом своєму чоловікові — Клименту Васильовичу Квітці, талановитому музикознавцю. У 1894 році родина поетеси поселяється в Києві.
