У творі Емми Андієвської «Казка про яян» розповідається про несподівану надзвичайну пригоду хлопчика-пастушка, який одного разу, займаючись випасом домашньої худоби, впав у провалля, погнавшись за козою. Головна ж пригода почалася с того моменту, коли він, прийшовши до тями, побачив, що опинився на великій площі якогось невідомого йому міста. Пастушок був дуже здивований, але ні на хвилину не розгубився. Перше, що він хотів зробити, так це розпитати у жителів міста, куди ж він потрапив. Та на його запитання ніхто не відповідав, бо кожен городянин буз зайнятий будуванням своєї, досить дивної, вежі. Незрозумілі вежі постійно руйнувалися, а їх володарі знов і знов починали їх відбудовувати.
Хлопчик був добрий, чуйний та чемний, він з усією повагою звертався із своїми запитаннями до мешканців міста, але, незважаючи на це, ніхто йому не відповідав. Відповів йому лише один дідусь, який розповів хлопцю, що в цьому місті мешкають яяни, які визнають тільки своє особисте «я», нікого не бачать коло себе і не чують інших. Хлопець був дуже цим здивований, бо бачив таке вперше у своєму житті. Він виріс серед справжніх добрих людей і тому його перш за все вчили поважати інших людей, а своє особисте «я» ставити на останнє місце.
Новий знайомець пастушка почув запитання хлопця лише тому, що і сам був чужинцем. Старий теж давно бажав вибратися з цього невеселого міста, та його здолали немощі і хвороби, які не дозволяли зробити це самостійно. А жоден з яян йому не помічник, бо усі вони зайняті лише своїми справами і своїми турботами. А ось хлопчик, як і більшість людей, був уважливий та безкорисливий, тому він не роздумуючи запропонував дідусеві свою до
Оскільки пастушок був ще і цілеспрямований, він за будь-якою ціною і сам хотів повернутися додому, тому одразу ж поцікавився у дідуся, чи є вихід з цього міста. Дід сказав, що є сім невеликих брам, через які можна вийти, сказавши при цьому слово “ти”. Жоден із яян не може вимовити цього слова, тому вони назавжди залишаються у своєму похмурому місті.
Дідусь не міг дійти до виходу з міста, тому що був немічний, та хлопець проявив винахідливість, узяв старого на плечі, та так і вивіз його на собі через браму, яка вивела його знову на те ж саме пасовисько, з якого він потрапив у дивне місто. Своєю поведінкою пастушок довів, що він може протистояти будь-яким негараздам і не розгублюється в самих незвичайних і складних ситуаціях. Крім того, його власне «я» не переважає над «я» оточуючих, бо він завжди співчуває іншим і завжди готовий прийти на до ншим.
Цікавою нагородою хлопцеві за його добре ставлення до людей та людяної поведінки щодо дідуся став мішок з самоцвітами, в який перетворився немічний дідусь у реальному світі. «Казка про яян» навчила мене тому, що усім нам треба робити у своєму житті якомога більше добра, а винагорода за це на змусить довго чекати, хоча сподіватися на неї варто. Казковий твір про яян містить у собі дуже важний прихований повчальний зміст, який доводить нам, що справжня людина не повинна жити лише власним “я”, не помічаючи навколо себе інших, не дбаючи про них та не спілкуючись з ними. А добро, яке зроблене людиною у своєму житті, рано чи пізно обов’язково повертається до неї.
Виявом багатства духовного світу людини є внутрішня гармонія, котра бере початок з самої душі, з виховання батьків та від оточення. Така особистість знаходить підтвердження власним ідеалам в культурі та мистецтві. Відповідно їй до вподоби прийдуться «щирі» твори, що оповідують добро.
Духовність тісто переплетена з такими поняттями як чесніть, відвертість, добродушність. Вона істотно підвищує рівень якості життя. Людина, котра вірить в свої можливості, живе в гармонії з навколишнім світом, не переймається дрібницями, свідомо крокує по житті, почуває себе відчутно краще, ніж особа невпевнена в своїх силах, наперед переконана в своїх поразках. Навпаки, розвинена духовно людина, прагне пізнати істину свого буття, намагається якомога більше пізнати та спробувати, прагне нових знань та нових видів діяльності. Від так, такій людині легше знайти своє щастя, віднайти життєву мудрість.
Вияв багатства духовного світу – це щирість людської душі. Довкола цього поняття ведуться безліч суперечок, невирішених питань, а однозначної відповіді нема і не може бути.
Хлопчик був добрий, чуйний та чемний, він з усією повагою звертався із своїми запитаннями до мешканців міста, але, незважаючи на це, ніхто йому не відповідав. Відповів йому лише один дідусь, який розповів хлопцю, що в цьому місті мешкають яяни, які визнають тільки своє особисте «я», нікого не бачать коло себе і не чують інших. Хлопець був дуже цим здивований, бо бачив таке вперше у своєму житті. Він виріс серед справжніх добрих людей і тому його перш за все вчили поважати інших людей, а своє особисте «я» ставити на останнє місце.
Новий знайомець пастушка почув запитання хлопця лише тому, що і сам був чужинцем. Старий теж давно бажав вибратися з цього невеселого міста, та його здолали немощі і хвороби, які не дозволяли зробити це самостійно. А жоден з яян йому не помічник, бо усі вони зайняті лише своїми справами і своїми турботами. А ось хлопчик, як і більшість людей, був уважливий та безкорисливий, тому він не роздумуючи запропонував дідусеві свою до
Оскільки пастушок був ще і цілеспрямований, він за будь-якою ціною і сам хотів повернутися додому, тому одразу ж поцікавився у дідуся, чи є вихід з цього міста. Дід сказав, що є сім невеликих брам, через які можна вийти, сказавши при цьому слово “ти”. Жоден із яян не може вимовити цього слова, тому вони назавжди залишаються у своєму похмурому місті.
Дідусь не міг дійти до виходу з міста, тому що був немічний, та хлопець проявив винахідливість, узяв старого на плечі, та так і вивіз його на собі через браму, яка вивела його знову на те ж саме пасовисько, з якого він потрапив у дивне місто. Своєю поведінкою пастушок довів, що він може протистояти будь-яким негараздам і не розгублюється в самих незвичайних і складних ситуаціях. Крім того, його власне «я» не переважає над «я» оточуючих, бо він завжди співчуває іншим і завжди готовий прийти на до ншим.
Цікавою нагородою хлопцеві за його добре ставлення до людей та людяної поведінки щодо дідуся став мішок з самоцвітами, в який перетворився немічний дідусь у реальному світі. «Казка про яян» навчила мене тому, що усім нам треба робити у своєму житті якомога більше добра, а винагорода за це на змусить довго чекати, хоча сподіватися на неї варто. Казковий твір про яян містить у собі дуже важний прихований повчальний зміст, який доводить нам, що справжня людина не повинна жити лише власним “я”, не помічаючи навколо себе інших, не дбаючи про них та не спілкуючись з ними. А добро, яке зроблене людиною у своєму житті, рано чи пізно обов’язково повертається до неї.
Виявом багатства духовного світу людини є внутрішня гармонія, котра бере початок з самої душі, з виховання батьків та від оточення. Така особистість знаходить підтвердження власним ідеалам в культурі та мистецтві. Відповідно їй до вподоби прийдуться «щирі» твори, що оповідують добро.
Духовність тісто переплетена з такими поняттями як чесніть, відвертість, добродушність. Вона істотно підвищує рівень якості життя. Людина, котра вірить в свої можливості, живе в гармонії з навколишнім світом, не переймається дрібницями, свідомо крокує по житті, почуває себе відчутно краще, ніж особа невпевнена в своїх силах, наперед переконана в своїх поразках. Навпаки, розвинена духовно людина, прагне пізнати істину свого буття, намагається якомога більше пізнати та спробувати, прагне нових знань та нових видів діяльності. Від так, такій людині легше знайти своє щастя, віднайти життєву мудрість.
Вияв багатства духовного світу – це щирість людської душі. Довкола цього поняття ведуться безліч суперечок, невирішених питань, а однозначної відповіді нема і не може бути.