Стрілецькі пісні – самобутнє духовне надбання українського народу, що відтворює одну з найяскравіших сторінок на скрижалях історії національно-визвольних змагань у XX столітті. Як предмет фольклористики, вивчення їх обумовлено актуальними завданнями народознавства, яке покликане сьогодні комплексно проаналізувати складний процес взаємодії традиційних і нових форм побутування різних жанрів народної творчості в системі новітньої культури.
Українці століттями героїчно боронили свій край, свою волю від аґресивних чужинців, і ця боротьба знайшла відгомін у різножанрових тематичних комплексах фольклору — козацького, гайдамацького, опришківського, стрілецького, повстанського 40-х—50-х pоків XX ст. З XX ст. у свідомості й пам’яті українців яскравою залишилася пісенність Українських Січових Стрільців — унікальний пласт нашої пісенної лірики, пов’язаний з Визвольними змаганнями українців часу Першої світової війни. Феноменальність цієї пісенности в тому, що поіменно знаємо майже всіх її авторів, місця створення пісень, з безпосередньої історичної близькости бачимо її злиття з фольклорною традицією національного ліро-епосу визвольних змагань. Уже сам леґіон Українських Січових Стрільців, що зродився у перші дні війни 1914 року з добровольців-патріотів, був незвичайним явищем: у нього влилася переважно освічена інтеліґентна молодь, яка взяла в руки не тільки зброю, а й чітку програму національно-просвітницької праці на постоях між боями, створювала школи, читальні, хорові й оркестрові гурти, пресові листки, журнали і т. ін., спрямовані на те, щоб „піднести українську свідомість і честь“, як значилося у Правильнику „Пресової квартири“ УСС. Такого не знає мілітарність у світовій історії!
Розмаїта творча праця поетів, композиторів, співаків (Михайло Гайворонський, Роман Купчинський, Степан Чарнецький, Левко Лепкий, Юліян Назарук, Юрій Шкрумеляк та ін.) кристалізувалася буквально в горнилі боїв на полях Поділля і Галичини, оживляючи історичну тяглість давньої фольклорно-літературної традиції української патріотичної пісенности. Свідченням того є присутність у стрілецькій пісенності мотивів і образів козацької лірики, пісенних творів на слова багатьох поетів ще з ХІХ та початку XX ст.: Ю. Федьковича, І. Франка, О. Маковея, О. Колесси, П. Карманського, М. Вороного, а також творів безіменних, що зродилися у середовищі українських патріотичних молодіжних товариств „Січ“, „Сокіл“ ще до війни та в повоєнний час окупованої ласими на чуже сусідами України. Шкода, що в поле зору укладачки названого збірника не потрапили патріотичні пісні на слова П. Чубинського „Ще не вмерла Україна“, І. Франка „Не пора, не пора!“, О. Кониського „Боже Великий, Єдиний“, які постійно були в січовому пісенному комплексі — досить заглянути в „Січовий співаник“, упорядкований Кирилом Трильовським (Відень, 1921). Стрілецька пісенність в окупованій Україні явно і підпільно завжди слугувала моральною підпорою рухові Опору, своїм змістом, образами і мотивами органічно вросла в пісні-хроніки, колядки, гаївки, баладні пісні, у новий повстанський ліро-епос.
Зупиняємося на особливостях феноменальности стрілецької пісенности насамперед тому, що вони зумовили структуру і зміст названого унікального видання її академічного корпусу, який вперше отримало українське громадянство. Уже під час Першої світової війни стрілецькі пісні появилися друком на сторінках періодичних видань, різних збірників, календарів, їх друкували окремими добірками під окупаційними режимами в Західній Україні, а також у країнах Західної Європи й Америки. Проте в такій повноті і в такому академічному опрацюванні, як це виконала Оксана Кузьменко, стрілецька пісенність ще не була представлена науковому світові й читацькому загалу.
Усі твори об’ємистого тому великого формату розкладені на дві частини — „Стрілецькі пісні літературного походження“ і „Народні пісні про Січових Стрільців“. Твори першої частини укладені за тематичними рубриками з такими домінантними мотивами: присяга на вірність Батьківщині, заклик у похід, до бою, стрілецька звитяга, гіркота невдач, прощання з ріднею, оплакування полеглих, кохання, побут стрільців. У кожній рубриці першим подано авторський текст з нотами з подальшими фольклоризованими варіянтами (також із нотами). Популярні пісні, як С. Чарнецького, Г. Труха „Ой у лузі червона калина похилилася“, Б. Лепкого „Чи то буря, чи то грім“, Р. Купчинського „Лети, моя думо“, „Ой там при долині“ та інших авторів, подані в п’ятьох та більше фольклорних варіянтах, а такі, як „Їхав стрілець на війноньку“ М. Гайворонського та „Як з Бережан до кадри“ Р. Купчинського навіть у десятьох варіянтах! Записи цих варіянтів зроблені в різних місцевостях, — звичайно, найбільше західних реґіонів України і в різний час. Крім власних записів, укладачка збірника долучила багато з державних і приватних архівів, раритетних видань. Численні варіянти пісень засвідчують органічне вкорінення авторських творів у плин традиційної фольклорної пісенности, дають яскравий матеріял для з’ясування процесу фольклоризації авторських творів.
Стрілецькі пісні – самобутнє духовне надбання українського народу, що відтворює одну з найяскравіших сторінок на скрижалях історії національно-визвольних змагань у XX столітті. Як предмет фольклористики, вивчення їх обумовлено актуальними завданнями народознавства, яке покликане сьогодні комплексно проаналізувати складний процес взаємодії традиційних і нових форм побутування різних жанрів народної творчості в системі новітньої культури.
Українці століттями героїчно боронили свій край, свою волю від аґресивних чужинців, і ця боротьба знайшла відгомін у різножанрових тематичних комплексах фольклору — козацького, гайдамацького, опришківського, стрілецького, повстанського 40-х—50-х pоків XX ст. З XX ст. у свідомості й пам’яті українців яскравою залишилася пісенність Українських Січових Стрільців — унікальний пласт нашої пісенної лірики, пов’язаний з Визвольними змаганнями українців часу Першої світової війни. Феноменальність цієї пісенности в тому, що поіменно знаємо майже всіх її авторів, місця створення пісень, з безпосередньої історичної близькости бачимо її злиття з фольклорною традицією національного ліро-епосу визвольних змагань. Уже сам леґіон Українських Січових Стрільців, що зродився у перші дні війни 1914 року з добровольців-патріотів, був незвичайним явищем: у нього влилася переважно освічена інтеліґентна молодь, яка взяла в руки не тільки зброю, а й чітку програму національно-просвітницької праці на постоях між боями, створювала школи, читальні, хорові й оркестрові гурти, пресові листки, журнали і т. ін., спрямовані на те, щоб „піднести українську свідомість і честь“, як значилося у Правильнику „Пресової квартири“ УСС. Такого не знає мілітарність у світовій історії!
Розмаїта творча праця поетів, композиторів, співаків (Михайло Гайворонський, Роман Купчинський, Степан Чарнецький, Левко Лепкий, Юліян Назарук, Юрій Шкрумеляк та ін.) кристалізувалася буквально в горнилі боїв на полях Поділля і Галичини, оживляючи історичну тяглість давньої фольклорно-літературної традиції української патріотичної пісенности. Свідченням того є присутність у стрілецькій пісенності мотивів і образів козацької лірики, пісенних творів на слова багатьох поетів ще з ХІХ та початку XX ст.: Ю. Федьковича, І. Франка, О. Маковея, О. Колесси, П. Карманського, М. Вороного, а також творів безіменних, що зродилися у середовищі українських патріотичних молодіжних товариств „Січ“, „Сокіл“ ще до війни та в повоєнний час окупованої ласими на чуже сусідами України. Шкода, що в поле зору укладачки названого збірника не потрапили патріотичні пісні на слова П. Чубинського „Ще не вмерла Україна“, І. Франка „Не пора, не пора!“, О. Кониського „Боже Великий, Єдиний“, які постійно були в січовому пісенному комплексі — досить заглянути в „Січовий співаник“, упорядкований Кирилом Трильовським (Відень, 1921). Стрілецька пісенність в окупованій Україні явно і підпільно завжди слугувала моральною підпорою рухові Опору, своїм змістом, образами і мотивами органічно вросла в пісні-хроніки, колядки, гаївки, баладні пісні, у новий повстанський ліро-епос.
Зупиняємося на особливостях феноменальности стрілецької пісенности насамперед тому, що вони зумовили структуру і зміст названого унікального видання її академічного корпусу, який вперше отримало українське громадянство. Уже під час Першої світової війни стрілецькі пісні появилися друком на сторінках періодичних видань, різних збірників, календарів, їх друкували окремими добірками під окупаційними режимами в Західній Україні, а також у країнах Західної Європи й Америки. Проте в такій повноті і в такому академічному опрацюванні, як це виконала Оксана Кузьменко, стрілецька пісенність ще не була представлена науковому світові й читацькому загалу.
Усі твори об’ємистого тому великого формату розкладені на дві частини — „Стрілецькі пісні літературного походження“ і „Народні пісні про Січових Стрільців“. Твори першої частини укладені за тематичними рубриками з такими домінантними мотивами: присяга на вірність Батьківщині, заклик у похід, до бою, стрілецька звитяга, гіркота невдач, прощання з ріднею, оплакування полеглих, кохання, побут стрільців. У кожній рубриці першим подано авторський текст з нотами з подальшими фольклоризованими варіянтами (також із нотами). Популярні пісні, як С. Чарнецького, Г. Труха „Ой у лузі червона калина похилилася“, Б. Лепкого „Чи то буря, чи то грім“, Р. Купчинського „Лети, моя думо“, „Ой там при долині“ та інших авторів, подані в п’ятьох та більше фольклорних варіянтах, а такі, як „Їхав стрілець на війноньку“ М. Гайворонського та „Як з Бережан до кадри“ Р. Купчинського навіть у десятьох варіянтах! Записи цих варіянтів зроблені в різних місцевостях, — звичайно, найбільше західних реґіонів України і в різний час. Крім власних записів, укладачка збірника долучила багато з державних і приватних архівів, раритетних видань. Численні варіянти пісень засвідчують органічне вкорінення авторських творів у плин традиційної фольклорної пісенности, дають яскравий матеріял для з’ясування процесу фольклоризації авторських творів.