Видатний український письменник Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", змальовуючи історію села Піски, витворив майже столітню історію всього українського селянства.
Зі сторінок роману постає перед нами Україна, якою вона була до закріпачення. Серед безкраїх степів красувалися, як квітники, веселі хутори, присілки, села. Вільної землі було неозорно. Приходь, ори, скільки хочеш, — ніхто слова не скаже. Та не стало рівності між людьми — не стало братства. Козацька старшина, якій колись, вибираючи, на голову груддям землю кидали, щоб не зазнавалася, позадирала тепер голови вгору, а прості козаки до самої землі понагинали. Кругом Україну облягло панство, як те гайвороння, шматувало її... Та земля, котру народ засівав своїми кістками, обороняючи її від ворогів, стала для них теж ворогом, від якого доводилось тікати. Люди переходили з одного місця на інше, шукаючи волі, бажаючи здихатися панів, але ті пани вже були всюди. Кругом неволя, кругом сум людський.
Піски були ще вільні, але до піщан доходили розповіді про те, як у сусідньому селі Гетьманському не тільки пан полковник з людей знущався, а й як пані полковниця черевиками зуби й очі вибивала, як по цілому тижню в колодках морила сердешних дівчат, як їм коси різала, голову дьогтем мазала й пір'ям натикала, як ніхто не женився, ні заміж не йшов, не заплативши викупу.
Та не обминуло лихо Піски, як і всю Україну, — потрапили вони в неволю. Дісталося село пану Польському. Пан Польський, вилупок з тієї голопузої шляхти, що після занепаду Польщі переметнулася під крильце російського самодержавства, "заліз у якийсь полк, терся до передніх вельмож, поки таки дотерся до генерала... й до Пісок! Генерал та його нащадки все новими й новими указами та вигадками щодня камінець по камінчику вибивали з людської волі. "Кожен час вкорочувався уривок, на котрім були піщани прив'язані до генеральші, — поки не вкоротили так, що вже можна було безпечно за чуби брати..."
Кріпаки почали тікати. Але як вони не тікали, все-таки багато зосталося на розвід панам Польським, які із завзятих степовиків поробили покірних волів, що орали та засівали зерном уже не свої ниви, а панські.
Люди від горя й безвихіддя розпились, розледачили. Перестали навіть тікати. Неволя, як той чад, задурманила людям голови. Село зубожіло. Обшарпане, обтіпане. Стали прокидатись де-не-де злодії — новина в Пісках! Раніше ніколи ні в кого й двері не замикалися, а тепер — і на засові страшно.
Реформа 1861 року не принесла селянам сподіваної волі, в народі її прозвали "голодною волею", бо селяни вийшли "на волю" обідрані, мов жебраки, і потрапили в нове рабство до тих же панів.
Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" розповідає ? розповідає "лихо давнє й лихо сьогочасне", бо засиллє "п'явок народних" не змінилося й після реформи. Як належала панам Польським вся влада в повіті ("Сам — предводитель; родичі — урядники; справник, суддя, підсудки — все то зяті, родичі зятів, племінники..."), у них вона залишилася й після реформи.
Що ж робити людям, як жити, щоб вирватись з цього зачарованого кола? Над цим питанням й примушує замислитися роман Панаса Мирного.
1. БиографияРодился в Судовой Вишне (ныне Львовская область). Биографические данные о Вишенского очень скупы. Был высокообразованным человеком своего времени. Молодым проживал некоторое время в Луцке. Известно, что в зрелом возрасте Иван Вышенский жил в городах Волыни, Галичины и Подолья. Примерно в 70-х гг 16 в., Не мирясь с феодальным строем Речи Посполитой, стал монахом Афонского монастыря в Греции, был в те времена центром православного монашества на Востоке. Отсюда он посылал в Украину послания, в которых выступал против окатоличивания и ополячивания Украине, убедительно заявляя, что украинский народ никогда не покорится кровавым гнетом. Находился в живых отношениях со Львовским братством. Литературную деятельность начал одновременно с Острожской группой полемистов. Произведения Вишенского выражали освободительные стремления народа. На Афоне писатель прожил более сорока лет: жил в нескольких монастырях, потом осел в скиту - небольшом жилище монахов-отшельников, расположенном вдали от основных монастырских зданий. Спрятавшись от всего мира, он дал обет молчания, однако не сдержал его: почувствовав тоску по родной земле и взвесив на призывы украинской братств, в 1604 г. прибывает в Украину.Прожил 2 года во Львове, потому разошелся взглядами с руководителями братства. Находился в Унивском монастыре, откуда 1605 направил послание Домникия, посвященное полемике с влиятельным членом львовского братства Юрием Рогатинцев. Жил в Манявскому скиту в Иова Княгиницкого. 1606 г. вернулся на Афон. Здесь он приказал замуровать себя в каменной пещере. 1615-1616 гг - последний известен произведение "Позопище мысленное". Он впервые в литературном произведении показал жизнь низших слоев общества - крестьянства. "Второе рождение" Вишенскому дал И.Франко. Сам Франко написал поэму "Иван Вышенский".Известно всего 16 произведений. В 1590-х годах были написаны выдающиеся из них, направленные против Брестской церковной унии. 1598 в острожской "Книге" напечатал послание самого Константина Острожского и православных, написанное Вишенским от имени монахов Святой Горы. Около 1600 г. на Афоне он составил сборник - "Книга", куда вошли "извещение краткое", "Писание до всех обще, в Лядской земли живущих", послание князя Константина Острожского и к епископов, кроме того "обличения диавола-миродержца", "Совет" и др.. . В 1600-1601 гг Вышенский написал "Краткословный ответ" Петру Скарге.В молитвах и размышлениях примерно в семидесятилетнем возрасте писатель умер. 2. ТворчествоСамые известные произведения: Послание к епископам ..." (Всего написал 16 произведений, из которых - 13 посланий).Произведения Вишенского определяются украинской полемической литературе 16-17 вв. не только исключительным литературным талантом автора, но и его своеобразной позицией. Вышинский не ограничивался борьбой с католицизмом и унией. Исходя из принципов византийского аскетизма, он остро критиковал весь тогдашний церковный и светский строй и требовал простоты древнехристианского братства, как осуществление Царства Божьего на земле. Вышенский отвергал, в частности, светское образование и народные старинные обычаи, как языческие. Вышенский пользовался формами церковных посланий, диалога и полемического трактата, постоянно соединяя эти жанры.В своих произведениях Иван Вышенский рисовал красочные, часто гиперболические, оскорбления нравственного упадка высших слоев, в частностидуховенства, противопоставляя им "бедных подданных" и простых монахов. Умиление, эмоциональный чередуются здесь с острой сатирой, сарказмом. Накопление эпитетов, сравнений, вопросов и призывов, ироническое представление бытовых деталей, богатство словаря, использование живого народного языка придавало произведениям Вышенского яркости и эффектности. Стиль Ивана Вышенского, который происходит от византийской проповеди, но родственный и с литературной манере современных ему полемистов - украинский (с острожского кружка) и польских (П. Жалобы, М. Рея) - "приближается к лучшим образцам барочного стиля" ( Д. Чижевский). 3. ФилософияВышенский Иван-демократ, пламенный патриот, гуманист. Часто под теологической оболочкой провозглашал идеи социального равенства. В егомировоззрении заметны материалистические тенденции. В своих посланиях с Афона обличал православных епископов-предателей, римо-католическое иуниатское духовенство, польских и украинских феодалов-крепостников, выступал против окатоличивания и ополячивания трудящихся масс Украины. Он считал, что труд крепостных является источником всего богатства господ, выступал против эксплуатации крестьян феодалами и духовенством. Оценки В. событий и лиц конца 16 - начала 17 вв. имеют исключительный интерес для исторической науки. В. - мастер ораторско обличительного стиля. В его посланиях были образцы реалистического изображения действительности. Творчество В. влияние на развитие жанра сатиры в Украинской литературе. Глубокий знаток творчества писателя И. Я. Франко написал поэму "Иван Вышенский". Произведения В. изучали А. Крымский, М. Сумцов, М. Грушевский, М. Возняк.
Зі сторінок роману постає перед нами Україна, якою вона була до закріпачення. Серед безкраїх степів красувалися, як квітники, веселі хутори, присілки, села. Вільної землі було неозорно. Приходь, ори, скільки хочеш, — ніхто слова не скаже. Та не стало рівності між людьми — не стало братства. Козацька старшина, якій колись, вибираючи, на голову груддям землю кидали, щоб не зазнавалася, позадирала тепер голови вгору, а прості козаки до самої землі понагинали. Кругом Україну облягло панство, як те гайвороння, шматувало її... Та земля, котру народ засівав своїми кістками, обороняючи її від ворогів, стала для них теж ворогом, від якого доводилось тікати. Люди переходили з одного місця на інше, шукаючи волі, бажаючи здихатися панів, але ті пани вже були всюди. Кругом неволя, кругом сум людський.
Піски були ще вільні, але до піщан доходили розповіді про те, як у сусідньому селі Гетьманському не тільки пан полковник з людей знущався, а й як пані полковниця черевиками зуби й очі вибивала, як по цілому тижню в колодках морила сердешних дівчат, як їм коси різала, голову дьогтем мазала й пір'ям натикала, як ніхто не женився, ні заміж не йшов, не заплативши викупу.
Та не обминуло лихо Піски, як і всю Україну, — потрапили вони в неволю. Дісталося село пану Польському. Пан Польський, вилупок з тієї голопузої шляхти, що після занепаду Польщі переметнулася під крильце російського самодержавства, "заліз у якийсь полк, терся до передніх вельмож, поки таки дотерся до генерала... й до Пісок! Генерал та його нащадки все новими й новими указами та вигадками щодня камінець по камінчику вибивали з людської волі. "Кожен час вкорочувався уривок, на котрім були піщани прив'язані до генеральші, — поки не вкоротили так, що вже можна було безпечно за чуби брати..."
Кріпаки почали тікати. Але як вони не тікали, все-таки багато зосталося на розвід панам Польським, які із завзятих степовиків поробили покірних волів, що орали та засівали зерном уже не свої ниви, а панські.
Люди від горя й безвихіддя розпились, розледачили. Перестали навіть тікати. Неволя, як той чад, задурманила людям голови. Село зубожіло. Обшарпане, обтіпане. Стали прокидатись де-не-де злодії — новина в Пісках! Раніше ніколи ні в кого й двері не замикалися, а тепер — і на засові страшно.
Реформа 1861 року не принесла селянам сподіваної волі, в народі її прозвали "голодною волею", бо селяни вийшли "на волю" обідрані, мов жебраки, і потрапили в нове рабство до тих же панів.
Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" розповідає ? розповідає "лихо давнє й лихо сьогочасне", бо засиллє "п'явок народних" не змінилося й після реформи. Як належала панам Польським вся влада в повіті ("Сам — предводитель; родичі — урядники; справник, суддя, підсудки — все то зяті, родичі зятів, племінники..."), у них вона залишилася й після реформи.
Що ж робити людям, як жити, щоб вирватись з цього зачарованого кола? Над цим питанням й примушує замислитися роман Панаса Мирного.
2. ТворчествоСамые известные произведения: Послание к епископам ..." (Всего написал 16 произведений, из которых - 13 посланий).Произведения Вишенского определяются украинской полемической литературе 16-17 вв. не только исключительным литературным талантом автора, но и его своеобразной позицией. Вышинский не ограничивался борьбой с католицизмом и унией. Исходя из принципов византийского аскетизма, он остро критиковал весь тогдашний церковный и светский строй и требовал простоты древнехристианского братства, как осуществление Царства Божьего на земле. Вышенский отвергал, в частности, светское образование и народные старинные обычаи, как языческие. Вышенский пользовался формами церковных посланий, диалога и полемического трактата, постоянно соединяя эти жанры.В своих произведениях Иван Вышенский рисовал красочные, часто гиперболические, оскорбления нравственного упадка высших слоев, в частностидуховенства, противопоставляя им "бедных подданных" и простых монахов. Умиление, эмоциональный чередуются здесь с острой сатирой, сарказмом. Накопление эпитетов, сравнений, вопросов и призывов, ироническое представление бытовых деталей, богатство словаря, использование живого народного языка придавало произведениям Вышенского яркости и эффектности. Стиль Ивана Вышенского, который происходит от византийской проповеди, но родственный и с литературной манере современных ему полемистов - украинский (с острожского кружка) и польских (П. Жалобы, М. Рея) - "приближается к лучшим образцам барочного стиля" ( Д. Чижевский).
3. ФилософияВышенский Иван-демократ, пламенный патриот, гуманист. Часто под теологической оболочкой провозглашал идеи социального равенства. В егомировоззрении заметны материалистические тенденции. В своих посланиях с Афона обличал православных епископов-предателей, римо-католическое иуниатское духовенство, польских и украинских феодалов-крепостников, выступал против окатоличивания и ополячивания трудящихся масс Украины. Он считал, что труд крепостных является источником всего богатства господ, выступал против эксплуатации крестьян феодалами и духовенством. Оценки В. событий и лиц конца 16 - начала 17 вв. имеют исключительный интерес для исторической науки. В. - мастер ораторско обличительного стиля. В его посланиях были образцы реалистического изображения действительности. Творчество В. влияние на развитие жанра сатиры в Украинской литературе. Глубокий знаток творчества писателя И. Я. Франко написал поэму "Иван Вышенский". Произведения В. изучали А. Крымский, М. Сумцов, М. Грушевский, М. Возняк.