Нора (норв. nora) — героиня пьесы х. ибсена «кукольный дом» (1879), молодая женщина, жена адвоката торвальда хельмера, мать троих детей. завязка драмы происходит как бы в двух временных планах, в которых н. живет. с одной стороны, она всегда помнит о своем давнем подвиге-проступке (подделке подписи умершего отца для спасения тяжело больного мужа). с другой стороны, н. поглощена нехитрыми, но вполне реальными заботами о доме и семье, о благополучном и комфортном существовании. художественная сила образа состоит в том, что, оказавшись в ситуации «социальной героини», н. решительно не вписывается в это амплуа. по видимости н.— заботливо опекаемое мужчинами (сначала отцом, потом мужем), нежное, женственное существо, не только кокетливое, но иногда и по-женски коварное. она, например, не лишает себя удовольствия подразнивать влюбленного в нее доктора ранка. но особенность н. как героини в том, что в отличие, скажем, от гедды габаер она прямо на глазах у зрителя меняется и раскрывается с неожиданной стороны. когда-то она имела мужество пойти на преступление во имя близких и многие годы жила памятью о своем проступке, выплачивая тайно от мужа сумму долга. но с появлением традиционного для ибсена рокового персонажа, «человека со стороны» крог-стада, прошлое врывается в настоящее. и тогда выясняется, что уютная, спокойная, нежная женщина — только видимость. ее суть определится постепенно и станет явной, когда рассеются ее надежды на то, что, узнав однажды обо всем, хельмер станет гордиться ею. н. понимает, что переменилась, и больше не может играть роль счастливой, немного легкомысленной хозяйки «кукольного дома». это немедленно отдаляет от нее не только мужа, но и детей. конечно, драма н. коснулась и хельмера, человека по-своему, может быть, порядочного, но искренне не готового понять (не то что извинить) ее поступок. н. женственна и хрупка внешне; культивируемый мужем образ куколки-белочки, маленькой мотовки — это скорее невольное подыгрывание с ее стороны. в сущности она прежде всего человек, ориентированный нравственно. когда же оказалось, что ее представления о жизни наивны, детски и неправильны, она осмеливается сделать честный и правдивый вывод о самой себе: она не имеет права быть ни женой, ни матерью. она вообще еще только «начинает быть». и поэтому н. уходит. если ее уход из семьи — не истерика, а н. как раз уравновешенный, быстро и четко действующий человек, то она не вернется. новая н. этой семьи — и не только мужа, но и детей — не знает. конечно, для современников ибсена такой финал был невозможен. автор даже придумал другую мелодраматическую развязку: н. не уходит, а в последний момент останавливается, как бы передумав. ничего более неестественного, разрушительного для такой героини быть не может. однако «плохой» конец не устраивал не только современников ибсена. до сих пор в театрах его домысливают подчас как «благополучный»: н. все же в последний момент не решается уйти от детей и «исправившегося» мужа. интересное продолжение сюжета предложил современный датский драматург эрнст бруун ольсен в пьесе «куда ушла нора» (1967): героиня оказалась на «дне» общества, но, будучи вполне состоятельной и свободной, она живет вместе с ворами и проститутками, честно трудясь на фабрике. хельмер пытается ее вернуть. среди знаменитых актрис, сыгравших н. на сцене, — г.режан, с.бернар (1894), э.дузе. событием театральной жизни россии стало создание образа норы
Славко Беркута, Юлько Ващук, Стефко Вус, Ділі — головні герої твору, яким властиві індивідуальні, а разом із тим і типові характери дітей-підлітків. Н. Бічуя психологічно глибоко змалювала тип героя-дитини, що намагається самоствердитися, наполегливо, шляхом «максимального навантаження» йде до своєї мети (виліковує себе, щоденно тренується, щоб бути найкращим фехтувальником), уміє переживати поразки, бути самокритичним і робити висновки. Так, це дійсно про Славка Беркуту. Ситуації, у які потрапляє підліток, не тільки загартовують його характер, силу волі, підтверджують морально-етичні переконання, а й додають досвіду, роблять його дорослішим. «Але ж до кожної людини врешті приходить момент, коли вона стає старшою, і не обов’язково для цього лічити свій вік на десятки — події не раз важать більше, ніж час», — читаємо у творі. Юлько Ващук — герой, характер якого формується під впливом надмірної любові батьків та їхнього ставлення до людей, яких вони вважать нижчими за соціальним статусом. Однак поруч зі славолюбством, зверхністю, зневажливим ставленням до інших, заздрістю, нечесністю в цього хлопчини є й позитивні риси. Він глибоко емоційний і вразливий. Юлько спалює свої малюнки через те, що Славко порівнює його коней з уже десь баченими; не може змиритися з тим, що його батько привласнив чужі думки, роздуми, видавши книгу-плагіат про Львів.
Славко Беркута, Юлько Ващук, Стефко Вус, Ділі — головні герої твору, яким властиві індивідуальні, а разом із тим і типові характери дітей-підлітків. Н. Бічуя психологічно глибоко змалювала тип героя-дитини, що намагається самоствердитися, наполегливо, шляхом «максимального навантаження» йде до своєї мети (виліковує себе, щоденно тренується, щоб бути найкращим фехтувальником), уміє переживати поразки, бути самокритичним і робити висновки. Так, це дійсно про Славка Беркуту. Ситуації, у які потрапляє підліток, не тільки загартовують його характер, силу волі, підтверджують морально-етичні переконання, а й додають досвіду, роблять його дорослішим. «Але ж до кожної людини врешті приходить момент, коли вона стає старшою, і не обов’язково для цього лічити свій вік на десятки — події не раз важать більше, ніж час», — читаємо у творі. Юлько Ващук — герой, характер якого формується під впливом надмірної любові батьків та їхнього ставлення до людей, яких вони вважать нижчими за соціальним статусом. Однак поруч зі славолюбством, зверхністю, зневажливим ставленням до інших, заздрістю, нечесністю в цього хлопчини є й позитивні риси. Він глибоко емоційний і вразливий. Юлько спалює свої малюнки через те, що Славко порівнює його коней з уже десь баченими; не може змиритися з тим, що його батько привласнив чужі думки, роздуми, видавши книгу-плагіат про Львів.