Повість м. коцюбинського "дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку xix ст. у повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за дунай, де після зруйнування запорозької січі 1775 року було засновано задунайську січ. але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". і невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні. головні герої повісті — остап та соломія — кохали одне одного. але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж соломію за свого хурмана. пан катував нагаями дідуся остапа, збирався забити самого остапа за його сміливе слово. все це спричинило до втечі. остап мав на меті жити поміж вільних людей, а соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про остапа. цим мріям не судилося здійснитися. остап і соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. важким був шлях за кордон. але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку остапа було поранено, потім соломія і остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана. соломія не уявляла собі життя без остапа, тому хотіла визволити його. для цього вона склала план і разом з іваном котигорошком спробувала відбити остапа у турків, коли вони перевозили його через дунай. але ця спроба визволити остапа закінчилася загибеллю соломії та івана. остап залишився живий. на все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. втрата соломії була для нього втратою половини душі. гірке, самотнє життя прожив остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі.
1 «Ви пан, а я проста, ви багатий, а я бідна, ви возний, а я простого роду» 2 «Не багата я і проста, но чесного роду, / Не стиджуся прясти, шити і носити воду.». 3 «Моє все багатство єсть моє добрє ім’я». 9 Виборний: «Золото — не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і для всякого діла дотепна,— яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». 4 «Бідность і багатство — єсть то божа воля; / З милим їх ділити — єсть щаслива доля».__ _ Наталка — матері: «Я покоряюсь вашій волі і для вас за пер- шого жениха, вам угодного, піду заміж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати». 5 «Хто живе чесно і годується трудами своїми, тому і кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої». 6 Терпилиха про дочку: «…вона добра у мене дитина, вона обіщала для мого покою за первого жениха, аби б добрий, вийти заміж» 7 Микола: «Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здригнулась, но і другого піддержує». 8 Наталка про себе: «Дівка проста, не красива, / З добрим серцем, не спесива… / Коло мене хлопці в’ються / І за мене часто б’ються».
2 «Не багата я і проста, но чесного роду, / Не стиджуся прясти, шити і носити воду.».
3 «Моє все багатство єсть моє добрє ім’я».
9 Виборний: «Золото — не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і для всякого діла дотепна,— яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить».
4 «Бідность і багатство — єсть то божа воля; / З милим їх ділити — єсть щаслива доля».__ _ Наталка — матері: «Я покоряюсь вашій волі і для вас за пер- шого жениха, вам угодного, піду заміж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати».
5 «Хто живе чесно і годується трудами своїми, тому і кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої».
6 Терпилиха про дочку: «…вона добра у мене дитина, вона обіщала для мого покою за первого жениха, аби б добрий, вийти заміж»
7 Микола: «Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здригнулась, но і другого піддержує».
8 Наталка про себе: «Дівка проста, не красива, / З добрим серцем, не спесива… / Коло мене хлопці в’ються / І за мене часто б’ються».