1. Шлях до школи. На початку зими Олесеві до школи можна ходити двома шляхами — річкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкій кризі, тому хлопчик іде бором. Він ще малий, ледь до ручки дверей дістає. Очі чорні, глибокі, хочуть збагнути увесь світ.Олесь любить зиму. Любить малювати по снігу, водячи пальцем. Милується своїм творінням, поки хтось не гукне з двору, що скаже матері.У бору тихо й затишно. Тільки десь недалеко порається дятел. Олесь придивляється і бачить купу шишок під сосною. Ось і сам дятел — націлився гартованим дзьобом, ніби питаючи: чого тобі тутечки? Олесь нагорнув снігу на коріння сосни й побіг. 2. Пригода на ковзанці. Коли хлопчик підійшов до школи, його покликали однокласники "подушки гнуть" — кататися на молодому льоду. Олесь відповів, що не хоче псувати лід. Тоді до нього підскочив Федько Тойкало із криком "бий зрадника!" ударив у скроню. Під оком в Олеся вискочила ґуля.Хлопчик ліг на кригу долілиць і став роздивлятися дно річки. Уявив маленьку хатку під кущем водяної папороті, як він там сидить і рибку стереже, вітається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою пліточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотів ногами, благаючи хижу щуку відпустити рибку. У школі продзвенів дзвоник, а Олесь сидів посеред річки й плакав. 3. Урок малювання На першому уроці було малювання. Старенька вчителька Матильда Петрівна звеліла всім малювати глиняний горщечок. Олесь почав і натхненно малювати, і з його зошита поглянув презирливим оком дятел: чого тобі? Коли вчителька обурилась і пообіцяла поставити двійку Олесь піднявся й пішов із класу. Вийшов із школи й подався у верболози. Там проблукав до вечора — роздивлявся пташині гнізда, їв мерзлу калину, шукав світлячків.У школярів закінчилися заняття, і вони вийшли на вулицю. 4. Примирення з Федьком та зустріч з дідом Прокопом. Під тинами на колодах сиділи дядьки й обговорювали життя, хвалили дітей, що намагалися показати свою силу. А на Олеся сказали, що він тихий, смирний, якийсь дивакуватий, і хлопчик не зрозумів, хвалять його чи лають.На мосту Олеся дожидав Федько. Ніяковіючи, тицьнув у руку подавлений теплий пиріг. Олесеві не хотілося пирога, але він радий був примиренню, понишпорив по кишенях і подарував Тойкалові гніздо ремеза.Біжучи через ліс, хлопчик помітив свого діда Прокопа, що їхав по сіно, сів і собі на сани. Став питати діда, чому його, Олеся, називають диваком. А дід сказав, що не вміє малий жити — тихенький, смирний, а треба собі ліктями пробивати дорогу.Дід Прокіп багато навантажив сіна на сани — коням було важко ти по снігу, він їх бив батогом, а Олесь просив не бити, усе підбивав старому руку.Вдома хлопчик заліз на піч і заплакав. Дід сказав матері, що син у неї дивак. Мати ж попросила не чіпати хлопця.Олесь заснув, і снилася йому казка про Івасика-Телесика, якого гуска взяла на свої крила.
ДИТИНСТВО I ЮНIСТЬ ПОЕТА.Павло Григорович Тичина народився в селi Пiски на Чернiгiвщинi в багатодiтнiй сiм'ï сiльського дяка, який був водночас i вчителем "школи грамоти". Вiд батька вiн мав музичну обдарованiсть, вiд матерi - любов до украïнськоï пiснi. Першi роки минули у свiтi чарiвноï природи. Матерiальна скрута змусила батька вiддати дев'ятирiчного Павла до бурси. Довелося хлопцевi самотужки заробляти собi на шматок хлiба: вiн спiвав у Троïцькому хорi мiста Чернiгова. СЛАВА I ТРАГЕДIЯ ПОЕТА.1. Вiтру вiтровiння... (Пiсля виходу перших вiршiв молодого поета з'явилися позитивнi вiдгуки вiдомих письменникiв. Вони вiдзначали оригiнальнiсть стилю Тичини, тематичне розмаïття, красу украïнського слова.) 2. Доби новоï знак. (Революцiя 1917 року не була для Тичини несподiваною. Вiн iз захватом молодостi чекав на неï, мрiяв, що нова доба стане ерою щастя, що всi люди будуть вiльнi, рiвнi. Своïми творами поет заперечував модне в той час декадентство. Враження революцiйних битв захопили творчу уяву митця.) 3. Його шляхи, його болiння... (Революцiя гналася за поетом, як дикий кiнь. Кожна його нова збiрка - це гiмн новiй добi. I нiколи було зупинитися, роздивитися навколо: страшно було побачити голоднi очi помираючих у 1932-1933 рокiв, не хотiлося вiрити у тисячi ешелонiв, якi везли цвiт нацiï на погибель у далекi суворi краï. Заколисувало сумлiння "чуття єдиноï родини", бо голосно зазвучала на знелюднiлих полях "пiсня трактористки", бо "партiя веде" в омрiяне майбуття.) 4. Перетворення "сонячних кларнетiв" на "пофарбовану дудку". (Павло Тичина досяг у Радянському Союзi, здається, всього, про що мiг мрiяти поет. Кожен його рядок друкувався i ставав хрестоматiйним, нагороди сипалися на поета дощем. Вiн ретельно вивчав марксистську фiлософiю, хотiв набутi знання викласти в поетичнiй формi, а з-пiд пера лiзло щось дике i недолуге: Перекочовуючи насичуючись кiлькiсно якiсно перехоплюючись проймаючи взаємно протилежностi прямуєм за законом дiалектики до незмiренного майбутнього. Поет кидався шукати нових форм вiрша, ставив слова у неприродну для них позицiю й отримував абракадабру: ...одна одна турбацiя традицiй пiдрiзацiя колективiзацiя Або: Незборено залiзяно пройти без каяття не спать голубо-сизяно наукою пронизано щоб все було життя. I тiльки на схилi життя Павло Григорович у вузькому колi близьких зiзнався, що в оцiнцi його творчостi об'єктивним був лише Євген Мала-нюк - поет-вигнанець, який сказав, що вiд сонячних кларнетiв Тичини пофарбована дудка зосталась.) ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТI ПАВЛА ТИЧИНИ.Та як би там не було, а Тичина був видатним поетом украïнськоï лiтератури. Його раннi твори - це шедеври пейзажноï i любовноï лiрики. Вони показали красу украïнськоï природи, цноту i замрiянiсть першого кохання. У цьому Тичина був i залишився неперевершеним.
На початку зими Олесеві до школи можна ходити двома шляхами — річкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкій кризі, тому хлопчик іде бором. Він ще малий, ледь до ручки дверей дістає. Очі чорні, глибокі, хочуть збагнути увесь світ.Олесь любить зиму. Любить малювати по снігу, водячи пальцем. Милується своїм творінням, поки хтось не гукне з двору, що скаже матері.У бору тихо й затишно. Тільки десь недалеко порається дятел. Олесь придивляється і бачить купу шишок під сосною. Ось і сам дятел — націлився гартованим дзьобом, ніби питаючи: чого тобі тутечки? Олесь нагорнув снігу на коріння сосни й побіг.
2. Пригода на ковзанці.
Коли хлопчик підійшов до школи, його покликали однокласники "подушки гнуть" — кататися на молодому льоду. Олесь відповів, що не хоче псувати лід. Тоді до нього підскочив Федько Тойкало із криком "бий зрадника!" ударив у скроню. Під оком в Олеся вискочила ґуля.Хлопчик ліг на кригу долілиць і став роздивлятися дно річки. Уявив маленьку хатку під кущем водяної папороті, як він там сидить і рибку стереже, вітається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою пліточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотів ногами, благаючи хижу щуку відпустити рибку. У школі продзвенів дзвоник, а Олесь сидів посеред річки й плакав.
3. Урок малювання
На першому уроці було малювання. Старенька вчителька Матильда Петрівна звеліла всім малювати глиняний горщечок. Олесь почав і натхненно малювати, і з його зошита поглянув презирливим оком дятел: чого тобі? Коли вчителька обурилась і пообіцяла поставити двійку Олесь піднявся й пішов із класу. Вийшов із школи й подався у верболози. Там проблукав до вечора — роздивлявся пташині гнізда, їв мерзлу калину, шукав світлячків.У школярів закінчилися заняття, і вони вийшли на вулицю.
4. Примирення з Федьком та зустріч з дідом Прокопом.
Під тинами на колодах сиділи дядьки й обговорювали життя, хвалили дітей, що намагалися показати свою силу. А на Олеся сказали, що він тихий, смирний, якийсь дивакуватий, і хлопчик не зрозумів, хвалять його чи лають.На мосту Олеся дожидав Федько. Ніяковіючи, тицьнув у руку подавлений теплий пиріг. Олесеві не хотілося пирога, але він радий був примиренню, понишпорив по кишенях і подарував Тойкалові гніздо ремеза.Біжучи через ліс, хлопчик помітив свого діда Прокопа, що їхав по сіно, сів і собі на сани. Став питати діда, чому його, Олеся, називають диваком. А дід сказав, що не вміє малий жити — тихенький, смирний, а треба собі ліктями пробивати дорогу.Дід Прокіп багато навантажив сіна на сани — коням було важко ти по снігу, він їх бив батогом, а Олесь просив не бити, усе підбивав старому руку.Вдома хлопчик заліз на піч і заплакав. Дід сказав матері, що син у неї дивак. Мати ж попросила не чіпати хлопця.Олесь заснув, і снилася йому казка про Івасика-Телесика, якого гуска взяла на свої крила.
Чернiгiвщинi в багатодiтнiй сiм'ï сiльського дяка, який був водночас i
вчителем "школи грамоти". Вiд батька вiн мав музичну обдарованiсть, вiд матерi -
любов до украïнськоï пiснi. Першi роки минули у свiтi чарiвноï
природи. Матерiальна скрута змусила батька вiддати дев'ятирiчного Павла до бурси.
Довелося хлопцевi самотужки заробляти собi на шматок хлiба: вiн спiвав у
Троïцькому хорi мiста Чернiгова.
СЛАВА I ТРАГЕДIЯ ПОЕТА.1. Вiтру вiтровiння... (Пiсля виходу перших вiршiв молодого поета з'явилися
позитивнi вiдгуки вiдомих письменникiв. Вони вiдзначали оригiнальнiсть стилю
Тичини, тематичне розмаïття, красу украïнського слова.)
2. Доби новоï знак. (Революцiя 1917 року не була для Тичини несподiваною.
Вiн iз захватом молодостi чекав на неï, мрiяв, що нова доба стане ерою щастя,
що всi люди будуть вiльнi, рiвнi. Своïми творами поет заперечував модне в
той час декадентство. Враження революцiйних битв захопили творчу уяву митця.)
3. Його шляхи, його болiння... (Революцiя гналася за поетом, як дикий кiнь. Кожна
його нова збiрка - це гiмн новiй добi. I нiколи було зупинитися, роздивитися навколо: страшно було
побачити голоднi очi помираючих у 1932-1933 рокiв, не хотiлося вiрити у тисячi ешелонiв, якi везли цвiт нацiï на
погибель у далекi суворi краï. Заколисувало сумлiння "чуття єдиноï
родини", бо голосно зазвучала на знелюднiлих полях "пiсня трактористки", бо
"партiя веде" в омрiяне майбуття.)
4. Перетворення "сонячних кларнетiв" на "пофарбовану дудку". (Павло Тичина досяг
у Радянському Союзi, здається, всього, про що мiг мрiяти поет. Кожен його рядок
друкувався i ставав хрестоматiйним, нагороди сипалися на поета дощем. Вiн ретельно
вивчав марксистську фiлософiю, хотiв набутi знання викласти в поетичнiй формi, а
з-пiд пера лiзло щось дике i недолуге:
Перекочовуючи насичуючись кiлькiсно якiсно перехоплюючись проймаючи взаємно
протилежностi прямуєм за законом дiалектики до незмiренного майбутнього.
Поет кидався шукати нових форм вiрша, ставив слова у неприродну для них позицiю й
отримував абракадабру: ...одна одна турбацiя традицiй пiдрiзацiя колективiзацiя
Або: Незборено залiзяно пройти без каяття не спать голубо-сизяно наукою пронизано
щоб все було життя.
I тiльки на схилi життя Павло Григорович у вузькому колi близьких зiзнався, що в
оцiнцi його творчостi об'єктивним був лише Євген Мала-нюк -
поет-вигнанець, який сказав, що вiд сонячних кларнетiв Тичини пофарбована дудка
зосталась.)
ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТI ПАВЛА ТИЧИНИ.Та як би там не було, а Тичина був
видатним поетом украïнськоï лiтератури. Його раннi твори - це
шедеври пейзажноï i любовноï лiрики. Вони показали красу
украïнськоï природи, цноту i замрiянiсть першого кохання. У цьому Тичина
був i залишився неперевершеним.