– Схарактеризуйте образ Тетяни Ларіної. Поясніть, чому вона залишається головною героїнею роману, а Ольга випадає з його контексту? – Назвіть чинники, що сформували її характер? Чому вона зовсім не схожа на інших провінційних дворяночок? Чи можна її образ вважати типовим для тогочасного російського суспільства? Визначте її ключові риси, що роблять Тетяну цілісною.
– У чому героїня бачить сенс свого життя? Схарактеризуйте її ставлення до кохання й шлюбу.
– Як ви думаєте, чому Тетяна закохалася саме в Онєгіна?
– Схарактеризуйте лист Тетяни до Онєгі– Доведіть, що автор подає образ Тетяни Ларіної в динаміці. Як ви вважаєте, чи змінилися героїня внутрішньо?
ответ:Джерело тексту:
список О. М. Лазаревського в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 293).
Подається за «Більшою книжкою».
Дата в списку: «27 мая».
Датується за списком та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 27 травня 1860 р., С.-Петербург.
Первісний автограф не відомий. Твір є одним із трьох віршів-варіацій на ту саму тему, із спільною образно-композиційною структурою та стилістичним ладом: «Царям, всесвітнім шинкарям...», «Царів, кровавих шинкарів...», «Злоначинающих спини...».
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 6. — С. 5) у статті В. М. Білозерського «Значение Шевченка для Украины. Проводы тела его в Украину из Петербурга», де подано за «Більшою книжкою» з довільною переробкою в рядках 11 — 12: «Любов, о Господи, подай І правдолюбіє пошли!»
До збірки творів уперше введено в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 293), де подано за «Більшою книжкою» — з номером «НІ» під спільною для чотирьох віршів («Царям, всесвітнім шинкарям...», «Царів, кровавих шинкарів...», «Злоначинаючих спини...», «Тим неситим очам...») назвою «Молитви» й помилками в рядках 1 («Злоначинающих мини») та 8 («Постав ти ангели свої»).
Объяснение:
Образ жінки - центральний образ у збірці Івана Франка "Зів'яле листя". І, як і душа кожної жінки, образ цей глибокий, незбагнений, неясний и незрозумілий. Він нагадує саму матінку-природу - непостійну, змінливу: то лагідну, як весняний вітерець, то жорстоку і своєвільну, як буря. Ці природні явища грають з бідною душою ліричного героя, змушують її спочатку парити в небесах від щастя, а потім падати на саме дно, розбиваючись о сіре каміння. Так маленький листочок покладається на вітер, так душа поета довіряє себе незвіданому досі явищу - жінці, і тепер тільки вона володарка цій душі...