Головний герой повісті «Ирій» – юнак за ім’ям Михайло Решето. Він мешкає разом зі своєю матір’ю у селі Пакуль, але постійно мріє про те, що у старших класах буде навчатися у великому місті. Михайло писав вірші, він слухався своєї матері, не займався дурницями, добре вчився, був добрим хлопцем і мрійником. Михайло був переконаним, що відірвавшись від рідного села, його улюбленого бузку, улюблених любистків вже ніколи не з’являться у його житті, вже ніколи він не повернеться до рідної домівки, адже в місті зовсім інше, більш цікаве життя, повне яскравих подій і пригод.
Пакуль – це вчорашній день, а ось ирій – це дивовижна країна, в якій «не буває зими, де карасі ходять на берег і мирно бесідують із щуками, а вовчиці вигодовують ягнят». Ирій – це країна майбутнього Михайлика. Але хлопець не відчув це, бо продовжив своє навчання у школі. Та він справді побачив нове, незвичайне життя. Наприклад, дядько Денис займався комерцією, бо «в його серці живе мрія про автомобіль».
Разом зі своїми новими товаришами звичайний український хлопець за три місяці місцевого життя позбувся негативних рис, і його життя плинуло за трьома головними правилами: бути готовим до самопожертви заради своїх друзів, керуватися розумом у своїх вчинках і казати правду.
Календарно-обрядові пісні - це вид усного фольклору, який пов'язаний з традиційними обрядами. На ранніх ступенях історичного життя людського суспільства календарно-обрядові пісня грала важливу роль, а в області мистецтва займали пануюче положення. Після самих початкових стадій людського гуртожитку, переживши період безрелігіозністи, словесний текст був імпровізований, нестійкий, такий, що підкорявся музичному ритму, що був підказаний ритмом колективних фізичних робіт. Календарно-обрядові пісні відображали соціальні відносини, що відлилися у форму традиційних звичаїв. Світогляд, що склався, привів до виникнення традиційних обрядів і релігійних церемоній. Згодом календарно-обрядові пісні досягли величезного розвитку.
Якщо узяти східнослов'янську обрядово-календарну поезію, то ми побачимо, що сільські обряди, ігри, пісні хороводів до найостаннішого часу зосереджувалися навколо церковних свят: Різдва, Масниці, Паски, Трійці і інших. Не дивлячись на узгодження з християнськими святами, релігійний характер селянських обрядів зберігся і до цих пір.
«Святки» — це народження Ісуса Христа, до його хрещення. Святки справлялися 25 грудня. Зустріч Святок — це складний ритуально-побутовий комплекс обрядів. У Святках було поширено «піддонне ворожіння». У Святках чоловік поминав культ предків і здійснювався обряд, який називався «калядки»або «авсени», або «таусени», або «виногради». Молоді люди, які здійснювали цей обряд, називалися калядовальщиками. У нагороду за їх пісні і танці їх пригощали спеціальним ритуальним печивом, яке називалося «корови» або «козюльки». Але перед цим вони співали так звані «щедрівки»:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,Прилетіла ластівочка,Стала собі щебетати,Господаря викликати:— Вийди, вийди, господарю,Подивися на кошару,Там овечки покотились,А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,Будеш мати мірку грошей.Хоч не гроші, то полова,В тебе жінка чорноброва.Щедрик, щедрик, щедрівочка,Прилетіла ластівочкаДля зустрічі весни пекли печиво у вигляді журавля. Діти брали це печиво і йшли на пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво діти з'їдали. Перших птахів годували хлібом. Після цього обряду наступав інший обряд — «Масниця».
«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими, початок весни. Масницею була або людина, або чучело. Як правило, чучело катали по селу, співали пісні і водили навколо неї хороводи. В кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним блюдом цього свята були млинці, що втілюють сонце. Останній день Масниці був днем пробачення, коли люди прощали зло та вибачали образи один одному. З весною було пов'язано початок сільгосп робіт. Першу борозну і початок сівби необхідно було починати в певний день. Першу борозну заговорювали, заговорювали і землю, і зерна на великий урожай. У певний день здійснювали і перший вигін худоби, його так само заговорювали.
Обряд «Івана-купала» здійснювали перед святом, яке наголошується в літній день сонцестояння 22 або 24 червня. Цей обряд присвячений богові Сонця і пов'язаний з культом води. У ніч на Івана-Купала всі відправлялися до лісу у пошуках заповітної квітки папороті, яка розцвітала тільки в цю ніч. З дня Івана-Купала дозволялося купатися в річці.
Пакуль – це вчорашній день, а ось ирій – це дивовижна країна, в якій «не буває зими, де карасі ходять на берег і мирно бесідують із щуками, а вовчиці вигодовують ягнят». Ирій – це країна майбутнього Михайлика. Але хлопець не відчув це, бо продовжив своє навчання у школі. Та він справді побачив нове, незвичайне життя. Наприклад, дядько Денис займався комерцією, бо «в його серці живе мрія про автомобіль».
Разом зі своїми новими товаришами звичайний український хлопець за три місяці місцевого життя позбувся негативних рис, і його життя плинуло за трьома головними правилами: бути готовим до самопожертви заради своїх друзів, керуватися розумом у своїх вчинках і казати правду.
Якщо узяти східнослов'янську обрядово-календарну поезію, то ми побачимо, що сільські обряди, ігри, пісні хороводів до найостаннішого часу зосереджувалися навколо церковних свят: Різдва, Масниці, Паски, Трійці і інших. Не дивлячись на узгодження з християнськими святами, релігійний характер селянських обрядів зберігся і до цих пір.
«Святки» — це народження Ісуса Христа, до його хрещення. Святки справлялися 25 грудня. Зустріч Святок — це складний ритуально-побутовий комплекс обрядів. У Святках було поширено «піддонне ворожіння». У Святках чоловік поминав культ предків і здійснювався обряд, який називався «калядки»або «авсени», або «таусени», або «виногради». Молоді люди, які здійснювали цей обряд, називалися калядовальщиками. У нагороду за їх пісні і танці їх пригощали спеціальним ритуальним печивом, яке називалося «корови» або «козюльки». Але перед цим вони співали так звані «щедрівки»:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,Прилетіла ластівочка,Стала собі щебетати,Господаря викликати:— Вийди, вийди, господарю,Подивися на кошару,Там овечки покотились,А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,Будеш мати мірку грошей.Хоч не гроші, то полова,В тебе жінка чорноброва.Щедрик, щедрик, щедрівочка,Прилетіла ластівочкаДля зустрічі весни пекли печиво у вигляді журавля. Діти брали це печиво і йшли на пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво діти з'їдали. Перших птахів годували хлібом. Після цього обряду наступав інший обряд — «Масниця».
«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими, початок весни. Масницею була або людина, або чучело. Як правило, чучело катали по селу, співали пісні і водили навколо неї хороводи. В кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним блюдом цього свята були млинці, що втілюють сонце. Останній день Масниці був днем пробачення, коли люди прощали зло та вибачали образи один одному. З весною було пов'язано початок сільгосп робіт. Першу борозну і початок сівби необхідно було починати в певний день. Першу борозну заговорювали, заговорювали і землю, і зерна на великий урожай. У певний день здійснювали і перший вигін худоби, його так само заговорювали.
Обряд «Івана-купала» здійснювали перед святом, яке наголошується в літній день сонцестояння 22 або 24 червня. Цей обряд присвячений богові Сонця і пов'язаний з культом води. У ніч на Івана-Купала всі відправлялися до лісу у пошуках заповітної квітки папороті, яка розцвітала тільки в цю ніч. З дня Івана-Купала дозволялося купатися в річці.