Шпага Славки Беркути 1. Протягом твору кілька разів ужито фразу «Як два по два — чотири» на позна-
чення того, що все зрозуміло. Чи справд складаються стосунки між ге.
роями твору? З якою метою автор багаторазово повторює цей вислів? Свою
відповідь обгрунтуйте.
2. В описі зовнішності друзів автор звертає увагу на їхній зріст. Юлько був висо-
КИЙ, Славко — низенький, з короткими ногами. З якою метою автор робить
акцент на цих деталях в описі зовнішності героїв? Відповідь обгрунтуйте.
На початку повісті автор пише про Славка: «А якщо ти у вісім років скидаєшся
на дошкільнятко, до того жу тебе ноги болять у суглобах при кожному кроці,
то, мабуть, краще ходити Попід стінами: безпечніше. Однак Славко не тримав-
ся стін». Якого символічного значення набуває цей вислів у творі?
4. Про пошуки Славком свого «Я» автор розповідає: «Юлько вміє малювати, гар-
но малює Юлько. Славко брався і собі. Нічого не виходило». Поясніть, чи до Беркуті в становленні характеру наслідування друга? Коли він відчув,
що відшукав серед багатьох інших свою дорогу? Як це позначилося на його
поведінці та характері? Свою відповідь обґрунтуйте.
5. Поясніть, чому деякі розділи повісті написані від імені Славка Беркути.
6. Чи можна стверджувати, що образ Юлька Ващука зображено тільки негатив-
но? Свою відповідь обгрунтуйте.

Показать ответ

Ответ:

Дима51497

19.02.2022 23:24

"Світ ловив мене, та не спіймав..." Ці слова заповідав написати на своїй могилі великий мислитель, педагог, філософ і письменник Григорій Савич Сковорода. Після ознайомлення з його життям і творчістю я зробила для себе висновок, що він одна з найяскравіших постатей української культури минулого.

Григорій Савич ніколи не мріяв про багатство, славу чи почесті. Для нього важливішим було зберегти людську гідність та особисту свободу. Це підтверджу! і один із переказів про філософа: сама цариця Катерина II, за Г. Сковороду. на постійне проживання при дворі, у відповідь почула: "Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця".

І в народній уяві письменник поставав людиною, абсолютно незалежною від цього несправедливого світу. Народ був упевнений, що Григорій Савич ніколи не знав ні хвороб, ні скрути, не потребував чужої до У ньому бачили не звичайну людину, а сильну особистість, яка легко протистоїть усім земним напастям.

Сковорода був талановитим педагогом. Працюючи домашнім учителем у поміщика Томари, Григорій Савич швидко знайшов спільну мову із його десятирічним сином Васильком, у якого до часу зустрічі зі Сковородою про навчання склалася думка як про найгіршу каторгу. Класом для вчителя і учня були ліс поле, гай. Сковорода навчив Василя думати, ніколи не пропонував йому готових висновків, натомість заохочував його до висловлення власної думки.

А от права викладати спочатку в Переяславському, а потім і в Харківському колегіумах філософ і педагог був позбавлений, бо його передові принципи навчання й виховання, оригінальне й критичне сприйняття світу лякали керівництво закладів, і вони звільнили Г. Сковороду з посади.

Зацікавили мене філософські погляди Г. Сковороди, його розуміння сенсу життя, місця людини в світі, судження про значення розуму й творчої праці. Де які з них дістали втілення і в афоризмах письменника. Наприклад: "Ні про що не турбуватися, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим", "Мудрець мусить і з гною вибирати золото", "Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний", "Не розум від книг, а книги від розуму створились", "Не за обличчя судіть, а за серце".

Цікавим є творчий доробок письменника, особливо байки. До збірки "Байки харківські" увійшло 30 байок Сковороди, чим письменник зробив помітним внесок в українську байку XVIII століття. Повчальним є твір "Собака і Вовк у якому розповідається, як вовк, бажаючи стати другом собак, про яких ішла до бра слава, почав вихвалятися перед ними своїми славними й багатими предками У "силі" письменник підсумовує, що справжня дружба не потребує ні чинів, їм багатства, ні знатного походження. В її основі завжди лежать спільність думок сердечна спорідненість і чесність.

Обравши стезю мандрівного філософа, Г. Сковорода 25 років провів у мандрах, які ще більше збагатили його мудрістю. Мислитель мав тепер змогу ближчі познайомитися із життям свого народу, глибше пізнати його духовний світ, ви вчити традиції, звичаї й обряди, усвідомити соціальну нерівність, що панувала в суспільстві. У період, коли відбувалося закріпачення селян, посилювалося соціальне та національне гноблення, Г. Сковорода поширював серед народу ідеї рівності, незалежності й свободи. В його уяві жило зовсім інше суспільство: "Республіка, в якій хотів би жити і я, буде країною любові, дружби, праці! В ній не мін бути ворогування й рабства... Усе загальне, спільне... Закони — гуманні, мудрі Велике братерство, спілка співдружності людей, об’єднаних за покликанням і застремлінням — ось що таке республіка, яка прийде на зміну царству темряви".

Саме "царство темряви", тобто негуманний і жорстокий світ, і мав на yвазі Сковорода, коли говорив, що "світ ловив" його, "але не спіймав".

Ели написала

0,0(0 оценок)

Ответ:

trototil

07.05.2022 15:32

Тютю́нник Григі́р Миха́йлович (5 грудня 1931, Шилівка, Українська СРР, СРСР — 6 березня 1980, Київ, СРСР) — український письменник-прозаїк, перекладач, педагог. Представник покоління шістдесятників. Брат письменника Григорія Тютюнника. Лауреат премії імені Лесі Українки (1980, за повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко у степу»; 1979), Державної премії імені Тараса Шевченка (1989, посмертно) за «Твори» у двох томах.

Народився 5 грудня 1931р. у с. Шилівці на Полтавщині у сім’ї столяра.

У 1937р. батька заарештували і відправили на заслання, з якого він не повернувся.

Учився виключно російською мовою.

Після війни вступив у Зіньківське ремісниче училище, бо там одягали і годували.

Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся в Шилівку, став колгоспником. А мусив відпрацювати 3 роки.

За «втечу» відсидів 4 місяці в колонії.

Згодом повертається на Донбас, де береться за самоосвіту.

Після армії навчався на філологічному факультеті Харківського університету.

Важко переніс у 1961р. смерть брата, Григорія Тютюнника.

Непросто було запальному Григору стримувати себе в такий бурхливий час.

Творчість:

- 1961р.оповідання «В сумерках»