Життя людини нерозривно пов’язана з рідною природою, з землею. Земля — це наша годувальниця. Людина живе і трудиться на ній, ділить з нею радість і горе. Іноді хочеться пройтися тихим кроком, вдивляючись у кожний горбок, кожну травинку, кожну берізку. Багато пережила наша земля весняних злив, якими напувала посіяне зерно, зимових заметілей, які вкривали білими снігами поля і ліси. Скільки земля пережила разом з людиною радості і скільки болю завдають їй бездушні люди, які творять добрі справи! Все може рідна земля зробити для людини. Вона може нагодувати хлібом, напоїти чистою водою, здивувати своєю красою. Ось тільки захистити себе не може.Захист рідної землі — це святий обов’язок всіх. Ми всі у відповіді за природу перед нащадками, перед історією. Людина — частина природи. Іноді він ставить себе сильніше і вище природи. Чи вправі він так робити? Ніколи не потрібно забувати, що людина — старший по розуму, і він повинен піклуватися про все на світі. Сьогодні однією з важливих проблем є загроза екологічної катастрофи.
Не випадково багато люди б’ють на сполох, намагаючись попередити нас про те, що людина — частина природи і, руйнуючи її, він знищує самого себе. Людина спустошує надра землі, вирубують ліси, викидає в атмосферу величезну кількість шкідливих хімічних речовин. І в той же час п’є забруднену воду, харчується продуктами, вирощеними на отруєній землі. Ми рідко замислюємося про те, як все це вплине на наше здоров’я і здоров’я майбутніх поколінь. Нас не цікавить питання, чи надовго вистачить природних ресурсів при такому їх інтенсивному використанні. Адже люди не можуть жити без чистого повітря, чистої води, свіжої зелені, навіть без спілкування зі звірами і птахами. А в гонитві за грошима винищуються багато тварин, знищуються рідкісні рослини.Вчені різних спеціальностей з тривогою зауважують, що тваринний і рослинний світ нашої планети стає біднішим. На Землі вже зникли багато видів рослин і тварин.
Ми часом забуваємо, що природа — це і джерело натхнення. Уявіть собі поета, який ніколи не чув спів пташок і дзюрчання струмка, не милувався сходом або заходом сонця, красою квітки. Так, напевно, і не стане поет справжнім поетом, якщо не зможе любити природу, не зможе дивуватися й захоплюватися нею так, як це робив М. Рыленков. Він вважав, що природа і людина невіддільні, але треба пам’ятати, що
Вона віддасть нам все-бери, але не уродуй Відомою краси для суєтних витівок…
І тягне нас побути наодинці з природою,Як заглянути в очі своєї наставниці.Немає сумніву, що матеріальні втрати в результаті варварського поводження з природою можуть бути підраховані. Набагато важче підрахувати духовні втрати, які відображаються на характері людей, їх мисленні, ставленні до навколишнього світу і до собі подібних. Людина руйнує природу власними руками. Він знищує все, що він бачить, що йому більше подобається. А адже ставлення до природи, до землі визначає духовний рівень людей.
Бездуховне ставлення до життя, коли людина живе за принципом «після нас хоч потоп», егоїзм, байдужість може призвести до духовної деградації.
Кожен з нас повинен бути не тільки господарем, але і вірним другом природи. І тільки тоді вона зможе відкрити свої комори, обдарувати здоров’ям, дати все необхідне для людини. Думка про те, що людина не повинен воювати з природою, що вона не ворог йому, бо він сам є частина її, стала нині очевидною. Вірно зауважив Н. Рыленков:Боротьба з природою? Ні, мені страшно чути це.Боротьбу ведуть з ворогом, а нам природа — мати.
Любов’ю до неї запалено в нас те джерело світла,
Який стільки таємниць допоміг нам розгадати.
Гармонія людини і природи виявляється обов’язковою умовою продовження життя на Землі. Ця гармонія допомагає в наші дні протистояти руйнівній натиску на людську душу ненависті, жорстокості, байдужості.
Думи мої думи Аналіз вірша Тема: Звернення Т. Шевченка до своїх дум із сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників.
Ідея: Тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість до змінити соціальний устрій; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.
Основна думка: Думка про нещасливу долю свого народу не залишає поета протягом усього часу перебування на солдатчині.
Жанр: Громадянська лірика. Художні особливості твору.
• Звертання: «думи мої», «мої голуб'ята», «мої любі». • Епітети: «думи мої єдині», «лиха година», «тихими речами». • Порівняння: «привітаю, як діток». Поезія Тараса Григоровича «Думи мої, думи мої...» і була написана у 1847 році під час його перебування в Орській кріпості. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України.
Объяснение:
Життя людини нерозривно пов’язана з рідною природою, з землею. Земля — це наша годувальниця. Людина живе і трудиться на ній, ділить з нею радість і горе. Іноді хочеться пройтися тихим кроком, вдивляючись у кожний горбок, кожну травинку, кожну берізку. Багато пережила наша земля весняних злив, якими напувала посіяне зерно, зимових заметілей, які вкривали білими снігами поля і ліси. Скільки земля пережила разом з людиною радості і скільки болю завдають їй бездушні люди, які творять добрі справи! Все може рідна земля зробити для людини. Вона може нагодувати хлібом, напоїти чистою водою, здивувати своєю красою. Ось тільки захистити себе не може.Захист рідної землі — це святий обов’язок всіх. Ми всі у відповіді за природу перед нащадками, перед історією. Людина — частина природи. Іноді він ставить себе сильніше і вище природи. Чи вправі він так робити? Ніколи не потрібно забувати, що людина — старший по розуму, і він повинен піклуватися про все на світі. Сьогодні однією з важливих проблем є загроза екологічної катастрофи.
Не випадково багато люди б’ють на сполох, намагаючись попередити нас про те, що людина — частина природи і, руйнуючи її, він знищує самого себе. Людина спустошує надра землі, вирубують ліси, викидає в атмосферу величезну кількість шкідливих хімічних речовин. І в той же час п’є забруднену воду, харчується продуктами, вирощеними на отруєній землі. Ми рідко замислюємося про те, як все це вплине на наше здоров’я і здоров’я майбутніх поколінь. Нас не цікавить питання, чи надовго вистачить природних ресурсів при такому їх інтенсивному використанні. Адже люди не можуть жити без чистого повітря, чистої води, свіжої зелені, навіть без спілкування зі звірами і птахами. А в гонитві за грошима винищуються багато тварин, знищуються рідкісні рослини.Вчені різних спеціальностей з тривогою зауважують, що тваринний і рослинний світ нашої планети стає біднішим. На Землі вже зникли багато видів рослин і тварин.
Ми часом забуваємо, що природа — це і джерело натхнення. Уявіть собі поета, який ніколи не чув спів пташок і дзюрчання струмка, не милувався сходом або заходом сонця, красою квітки. Так, напевно, і не стане поет справжнім поетом, якщо не зможе любити природу, не зможе дивуватися й захоплюватися нею так, як це робив М. Рыленков. Він вважав, що природа і людина невіддільні, але треба пам’ятати, що
Вона віддасть нам все-бери, але не уродуй Відомою краси для суєтних витівок…
І тягне нас побути наодинці з природою,Як заглянути в очі своєї наставниці.Немає сумніву, що матеріальні втрати в результаті варварського поводження з природою можуть бути підраховані. Набагато важче підрахувати духовні втрати, які відображаються на характері людей, їх мисленні, ставленні до навколишнього світу і до собі подібних. Людина руйнує природу власними руками. Він знищує все, що він бачить, що йому більше подобається. А адже ставлення до природи, до землі визначає духовний рівень людей.
Бездуховне ставлення до життя, коли людина живе за принципом «після нас хоч потоп», егоїзм, байдужість може призвести до духовної деградації.
Кожен з нас повинен бути не тільки господарем, але і вірним другом природи. І тільки тоді вона зможе відкрити свої комори, обдарувати здоров’ям, дати все необхідне для людини. Думка про те, що людина не повинен воювати з природою, що вона не ворог йому, бо він сам є частина її, стала нині очевидною. Вірно зауважив Н. Рыленков:Боротьба з природою? Ні, мені страшно чути це.Боротьбу ведуть з ворогом, а нам природа — мати.
Любов’ю до неї запалено в нас те джерело світла,
Який стільки таємниць допоміг нам розгадати.
Гармонія людини і природи виявляється обов’язковою умовою продовження життя на Землі. Ця гармонія допомагає в наші дні протистояти руйнівній натиску на людську душу ненависті, жорстокості, байдужості.
Аналіз вірша Тема: Звернення Т. Шевченка до своїх дум із сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників.
Ідея: Тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість до змінити соціальний устрій; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.
Основна думка: Думка про нещасливу долю свого народу не залишає поета протягом усього часу перебування на солдатчині.
Жанр: Громадянська лірика. Художні особливості твору.
• Звертання: «думи мої», «мої голуб'ята», «мої любі».
• Епітети: «думи мої єдині», «лиха година», «тихими речами».
• Порівняння: «привітаю, як діток». Поезія Тараса Григоровича «Думи мої, думи мої...» і була написана у 1847 році під час його перебування в Орській кріпості. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України.