Добрий, турботливий, чуйний, акуратний, працьовитий,умілий «Це була найбільша радість Климкова - покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитися поратися:винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки,щоб дядько не обернувся,насипати йому юшки, якої сам і наварив, - гарячої та запашної». Самотній, гордий «Доглядати за собою – зварити їсти, прибрати в хаті ,випрати одежину – він і сам давно вже вмів…» Витривалий, терплячий «… Земля була холодна , від неї потерпли підошви і зробилися як дерев’яні. Коли вони мерзли так ,що аж пекли ,і не було вже терпцю йти далі , Климко сідав просто серед дороги й одтирав їх руками…» Товариський «Він рідко коли залишався наодинці у закіптюжених стінах , бо в нього частенько, - бувало, що й до ночі, - засиджувалося шкільне хлоп’яче товариство…» Відповідальний «Що , що в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…» Милосердний «Климко видлубав з кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пелену,а сам швидко пішов геть». Кмітливий, сміливий «Климко випустив плащ-палатку,вчепився дівчині в другу руку і закричав : «Це моя сестра! Сестра моя, пустіть її! Чуєте?Вона мені за матір!» Совісний, відповідальний, стійкий «-Треба ж роботу якусь зробити тітці , а то тільки набалакав : і те зроблю , і те…»
П’єса І. П. Котляревського «Наталка Полтавка» увійшла до історії української літератури як перший повноцінний український драматичний твір. П’єса відразу ж була високо оцінена видатними театральними діячами того часу, зокрема, відомим російським актором театру М. С. Щепкіним та великим українським композитором М. Лисенком, який, будучи дуже близьким до театру, невдовзі написав музику до «Наталки Полтавки».
Майже двісті років п’єса І. П. Котляревського не сходить зі сцен театрів та й досі користується великим успіхом у глядачів. Сюжет п’єси базується на реальній життєвій ситуації і відображає взаємовідносини між селянами з різним рівнем добробуту. Усе в цьому сюжеті достатньо просто: возний, користуючись своїм високим становищем у рідному селі, намагається примусити дівчину з бідної родини вийти за нього заміж. Мати Наталки не проти, щоб це весілля відбулось і її дочка далі жила в багатстві, не знаючи життєвих негаразд. Але у дівчини вже є коханий, почуття до якого вона й відстоює на протязі п’єси і знаходить в собі сили на подолання усіх перешкод до з’єднання люблячих сердець. Подібні сюжети можна знайти у багатьох творах того часу, але І. П. Котляревський, створивши п’єсу «Наталка полтавка», зробив великий крок уперед, бо і мова твору, і розвиток сюжету, і повноцінні ярко виписані образи, і узагальнені ідеї свідчать про досить реалістичне відображення усіх подій, чого ще не було ні в одному з творів української літератури та драматургії. Видатний український драматург і актор І. Карпенко-Карий назвав п’єсу «Наталка Полтавку» «праматір’ю українського народного театру» та окремо відзначив незрівняний емоційний вплив на глядачів. “Радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”. Це ствердження якнайточніше висловило відношення українців до цього твору, а насамперед, до образу Наталки полтавки, ім’ям якої зовсім невипадково названа ця п’єса.
Постать Наталки Полтавки, головної героїні п’єси, приваблює і зворушує своїми чеснотами. Ця дівчина змальована як ідеал української селянки, який увібрав в себе усі кращі жіночі риси – чесність, скромність, душевну силу, сердечність та доброту. «Золото – не дівка!…» – каже про неї виборний. «Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.
Сам драматург підкреслює і інші, не менш важливі риси, притаманні Наталці, серед яких і хоробрість, і енергійність, і усвідомлення власної гідності, і наполегливість у боротьбі за своє щастя та кохання. Про це свідчать і слова пісні: «Небагата я і проста, но чесного роду, Не стижуся прясти, шити і носити воду.» Вже після розмови Наталки з возним становиться зрозуміло, що ця на перший погляд проста дівчина має неабиякий розум та, незважаючи на юний вік, багатий життєвий досвід, достатній для того, щоб протистояти соціальній та життєвій несправедливості. А слухаючи розмову дівчини з матір’ю переконуєшся, що Наталка здатна до вірної критичної і глибокої оцінки людей, а її вчинки доводять, що слова дівчини і поведінка Наталки не якесь відсторонене від життя існування, бо й діє вона так же, як і мислить – помірковано, але в той же час рішуче. Все це не заважає мати дівчині дуже гарне почуття гумору, бо протягом усіх подій вона досить часто і дотепно промовляє достатньо влучні слова. Взагалі, мова Наталки багата і співуча, красива та сповнена народною мудрістю.
Не дивлячись на свою душевну стійкість, Наталка здатна піти на самопожертву ради матері, і хоча вона не шукає матеріального достатку і на першому місці в її житті стоять особисті уподобання, вона готова себе переломити ради материнського щастя. І дуже добре, що їй не довелося цього робити, і все закінчилося щасливо. Риси Наталки Полтавки є не просто рисами окремої дівчини, це риси ідеальної жінки, яка може бути прикладом для сучасних українських жінок. Незважаючи на підкреслену індивідуальність образу Наталки у п’єсі та її реалістичний образ, вона насамперед є узагальненим образом справжньої української жінки, у якої незламність, оптимізм, душевна краса і сила поряд з жагучим бажання подолати усі перешкоди на шляху свого щастя – це сенс усього життя.
П’єса І. П. Котляревського «Наталка Полтавка» увійшла до історії української літератури як перший повноцінний український драматичний твір. П’єса відразу ж була високо оцінена видатними театральними діячами того часу, зокрема, відомим російським актором театру М. С. Щепкіним та великим українським композитором М. Лисенком, який, будучи дуже близьким до театру, невдовзі написав музику до «Наталки Полтавки».
Майже двісті років п’єса І. П. Котляревського не сходить зі сцен театрів та й досі користується великим успіхом у глядачів.
Сюжет п’єси базується на реальній життєвій ситуації і відображає взаємовідносини між селянами з різним рівнем добробуту. Усе в цьому сюжеті достатньо просто: возний, користуючись своїм високим становищем у рідному селі, намагається примусити дівчину з бідної родини вийти за нього заміж. Мати Наталки не проти, щоб це весілля відбулось і її дочка далі жила в багатстві, не знаючи життєвих негаразд. Але у дівчини вже є коханий, почуття до якого вона й відстоює на протязі п’єси і знаходить в собі сили на подолання усіх перешкод до з’єднання люблячих сердець.
Подібні сюжети можна знайти у багатьох творах того часу, але І. П. Котляревський, створивши п’єсу «Наталка полтавка», зробив великий крок уперед, бо і мова твору, і розвиток сюжету, і повноцінні ярко виписані образи, і узагальнені ідеї свідчать про досить реалістичне відображення усіх подій, чого ще не було ні в одному з творів української літератури та драматургії. Видатний український драматург і актор І. Карпенко-Карий назвав п’єсу «Наталка Полтавку» «праматір’ю українського народного театру» та окремо відзначив незрівняний емоційний вплив на глядачів. “Радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”. Це ствердження якнайточніше висловило відношення українців до цього твору, а насамперед, до образу Наталки полтавки, ім’ям якої зовсім невипадково названа ця п’єса.
Постать Наталки Полтавки, головної героїні п’єси, приваблює і зворушує своїми чеснотами. Ця дівчина змальована як ідеал української селянки, який увібрав в себе усі кращі жіночі риси – чесність, скромність, душевну силу, сердечність та доброту. «Золото – не дівка!…» – каже про неї виборний. «Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.
Сам драматург підкреслює і інші, не менш важливі риси, притаманні Наталці, серед яких і хоробрість, і енергійність, і усвідомлення власної гідності, і наполегливість у боротьбі за своє щастя та кохання. Про це свідчать і слова пісні:
Не дивлячись на свою душевну стійкість, Наталка здатна піти на самопожертву ради матері, і хоча вона не шукає матеріального достатку і на першому місці в її житті стоять особисті уподобання, вона готова себе переломити ради материнського щастя. І дуже добре, що їй не довелося цього робити, і все закінчилося щасливо.«Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.»
Вже після розмови Наталки з возним становиться зрозуміло, що ця на перший погляд проста дівчина має неабиякий розум та, незважаючи на юний вік, багатий життєвий досвід, достатній для того, щоб протистояти соціальній та життєвій несправедливості. А слухаючи розмову дівчини з матір’ю переконуєшся, що Наталка здатна до вірної критичної і глибокої оцінки людей, а її вчинки доводять, що слова дівчини і поведінка Наталки не якесь відсторонене від життя існування, бо й діє вона так же, як і мислить – помірковано, але в той же час рішуче. Все це не заважає мати дівчині дуже гарне почуття гумору, бо протягом усіх подій вона досить часто і дотепно промовляє достатньо влучні слова. Взагалі, мова Наталки багата і співуча, красива та сповнена народною мудрістю.
Риси Наталки Полтавки є не просто рисами окремої дівчини, це риси ідеальної жінки, яка може бути прикладом для сучасних українських жінок. Незважаючи на підкреслену індивідуальність образу Наталки у п’єсі та її реалістичний образ, вона насамперед є узагальненим образом справжньої української жінки, у якої незламність, оптимізм, душевна краса і сила поряд з жагучим бажання подолати усі перешкоди на шляху свого щастя – це сенс усього життя.