П’єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» розповідає цікаву історію про низькі людські почуттях і якостях. Як зрозуміло з самої назви твору, найголовнішою мотивацією для головного героя твору є тільки гроші. Герасим Калитка був дуже жадібним, не мав нічого більш важливого в своєму житті, ніж збагачення. В цілому цей образ був досить характерним для того часу. Тоді справді гроші і земля були надзвичайно важливими для людини і її успішного життя.
У відповідності до змісту твору, Герасим Калитка дуже любив дві речі – гроші та землю. У творі наведено величезна кількість прикладів того, як він все це любить і наскільки він жадібний у зв’язку з усім цим. Він докоряв своїх слуг за зайвий з’їдений ними шматок хліба, хотів одружити свого сина на багатій дівчині, яку син не любив. Він був жадібний навіть по відношенню до власної дружини, яка просила дати їй коней, що добратися до міста. Більше того, Герасим Калитка був готовий на будь-які хитрощі і навіть на незаконні дії, щоб хоча б трохи збагатитися. Одного разу до нього в гості прийшов єврей і запропонував за кілька тисяч справжніх грошей купити сто тисяч грошей фальшивих, які неможливо розпізнати. Герасим був настільки жадібний, його свідомість було настільки помутнілою, що він погодився на цей очевидний обман. Крім того, йому були сильно потрібні гроші, щоб дати їх у борг під заставу чужої землі Смоквина, а потім витребувати цю землю собі. На жаль для Герасима, сто тисяч, видані йому євреєм, виявилися простими папірцями, а тому він не зміг купити землю Смоквина, та й видані єврею гроші були втрачені.
Немає жодних сумнівів у тому, що навіть якщо б афера Герасима Калитки виявилася успішною, щасливою ця жадібна людина ніколи не стала би. Вся проблема в тому, що людська жадібність просто не має меж. Якщо людина жадібна, вона ніколи не заспокоїться. Помилково вважати, що багаті люди не можуть бути жадібними, тому що у них багато грошей. Навпаки, якщо людина багата, значить, гроші для неї дуже важливі. А це в свою чергу говорить про те, що вона їх надзвичайно цінує і ні за що не віддасть і не поступиться будь-кому іншому ні за яких обставин.
Можна з упевненістю говорити про те, що Герасим Калитка не заспокоївся б, якби отримав землю Смоквина. Більше того, ця удача зробила б його ще більш жадібним до грошей і до землі. Він би відчув, що у нього все виходить, що всі його афери проходять, а тому продовжив би шукати можливості наживатися на оточуючих. Я думаю, що невдача Герасима повинна була послужити йому уроком і показати йому, що гроші і земля можуть зіпсувати людину.
Вірш «Гімн» — один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Поезія «Гімн» (Вічний революціонер) входить до збірки І.Франка «З вершин і низин». Автор змальовує образ вічного революціонера як утілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Аналіз вірша «Гімн» Франко Збірка: «З вершин і низин», розділ »De Profundis» Рік написання «Гімн»: 1880 Літературний рід: лірика. Вид лірики: громадянська. Жанр «Гімн»: гімн (ліричний вірш). Провідний мотив: боротьба народу за своє майбутнє, непохитна віра в перемогу. Віршовий розмір «Гімн»: чотиристопний хорей Римування «Гімн»: суміжне Композиція вірша «Гімн» — вірш поділяється на три частини, яким можна умовно дати назви: «Вічний революціонер», «Він не вмер, він ще живе», «Розвалилась зла руїна». «Гімн» Франко тема та ідея Ідея «Гімн»: незламність бажання й пошуків волі і правди,невпинне зростання визвольного руху. Тема «Гімн»: психологічний та патріотичний драматизм. «Вічного революціонер» — втілення нездоланності народу та його прагнень до свободи. Основна думка «Гімн»: 1. Заклик до активної життєвої позиції 2. Схвалення боротьби передових людей за поступ, справедливе суспільство 3. Програс людства зупинити не можна 4. Заклик до оптимістичного світобачення Художні засоби «Гімн» Франко Щоб підкреслити ідею незламності революціонера, автор використовує анафору «ні»: Ні попівськії тортури, Ні тюремні царські мури, Ані війська муштровані, Ні гармати лаштовані, Ні шпіонське ремесло В гріб його ще не звело. * — «Дух» персоніфікується через нагнітання дієслів-присудків: живе, рве, йде, міцніє, спішить. Вони додають відчуття руху, незвичайної сили, для якої вже настає час. * — У поезії використані риторичні запитання: «І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила, щоб згасила, мов огень, розвидняющийся день?» * — За до чотиристопного хорея, анафор (повторів початкових ні, по, і в рядках різних строф), алітерацій (р) поет створює ритмізований звуковий малюнок, який навіть без музичного супроводу вистукує маршеву мелодію гімну. —перелічення — Рве за поступ, щастя й волю. —метафора Художні засоби вірша «Гімн» надають твору виразності, конкретики, яскравішостості. «Гімн» Франко ідейно-художній аналіз Вірш — це гімн безсмертному волелюбному духу, який є силою, що «тіло рве до бою,/Рве за поступ, щастя й волю.» Поезію проймає загальнолюдський пафос: на своєму прапорі каменярі несуть вільну думку, науку і волю. Символічного значення набуває й ліричний герой, який уособлює могутнього архангела, месію, пророка, поета. Він постає перед нами вічним мандрівником, який ходить світом і пробуджує в людях бунтівний дух проти кривди і незгоди. Вірш покладений на музику Миколою Лисенком. Образи вірша «Гімн» — дух вічного революціонера, який не мириться з неволею, і його прагнення не зупинити жодним реакційним силам. Ліричний герой уособлює в собі пророка, вождя, поета. «Гімн» Франко критика З цього вірша постав образ вічного революціонера як одвічного людського духу, що «тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю». Цього прагнення людини не зупинити ніяким реакційним силам, хоч, як свідчить історія людства, вони впродовж тисячоліть намагалися його умертвити, знищити. Поет підносить хвалу вічно живим думам людини, її пориву до свободи і щастя, указує, що волелюбні ідеї особливо розкрилися в новітній час. Дух, що тільки «вчора розповився», рвучко простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони скривджених… Важливо, що поет, конкретизуючи образ, акцентує не на руйнівних закликах, а на великій перетворювальній силі «науки, думки, волі». Саме вони протистоять тій «пітьмі», що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба (Хропко). 41
П’єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» розповідає цікаву історію про низькі людські почуттях і якостях. Як зрозуміло з самої назви твору, найголовнішою мотивацією для головного героя твору є тільки гроші. Герасим Калитка був дуже жадібним, не мав нічого більш важливого в своєму житті, ніж збагачення. В цілому цей образ був досить характерним для того часу. Тоді справді гроші і земля були надзвичайно важливими для людини і її успішного життя.
У відповідності до змісту твору, Герасим Калитка дуже любив дві речі – гроші та землю. У творі наведено величезна кількість прикладів того, як він все це любить і наскільки він жадібний у зв’язку з усім цим. Він докоряв своїх слуг за зайвий з’їдений ними шматок хліба, хотів одружити свого сина на багатій дівчині, яку син не любив. Він був жадібний навіть по відношенню до власної дружини, яка просила дати їй коней, що добратися до міста. Більше того, Герасим Калитка був готовий на будь-які хитрощі і навіть на незаконні дії, щоб хоча б трохи збагатитися. Одного разу до нього в гості прийшов єврей і запропонував за кілька тисяч справжніх грошей купити сто тисяч грошей фальшивих, які неможливо розпізнати. Герасим був настільки жадібний, його свідомість було настільки помутнілою, що він погодився на цей очевидний обман. Крім того, йому були сильно потрібні гроші, щоб дати їх у борг під заставу чужої землі Смоквина, а потім витребувати цю землю собі. На жаль для Герасима, сто тисяч, видані йому євреєм, виявилися простими папірцями, а тому він не зміг купити землю Смоквина, та й видані єврею гроші були втрачені.
Немає жодних сумнівів у тому, що навіть якщо б афера Герасима Калитки виявилася успішною, щасливою ця жадібна людина ніколи не стала би. Вся проблема в тому, що людська жадібність просто не має меж. Якщо людина жадібна, вона ніколи не заспокоїться. Помилково вважати, що багаті люди не можуть бути жадібними, тому що у них багато грошей. Навпаки, якщо людина багата, значить, гроші для неї дуже важливі. А це в свою чергу говорить про те, що вона їх надзвичайно цінує і ні за що не віддасть і не поступиться будь-кому іншому ні за яких обставин.
Можна з упевненістю говорити про те, що Герасим Калитка не заспокоївся б, якби отримав землю Смоквина. Більше того, ця удача зробила б його ще більш жадібним до грошей і до землі. Він би відчув, що у нього все виходить, що всі його афери проходять, а тому продовжив би шукати можливості наживатися на оточуючих. Я думаю, що невдача Герасима повинна була послужити йому уроком і показати йому, що гроші і земля можуть зіпсувати людину.
ответ
Вірш «Гімн» — один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Поезія «Гімн» (Вічний революціонер) входить до збірки І.Франка «З вершин і низин». Автор змальовує образ вічного революціонера як утілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Аналіз вірша «Гімн» Франко Збірка: «З вершин і низин», розділ »De Profundis» Рік написання «Гімн»: 1880 Літературний рід: лірика. Вид лірики: громадянська. Жанр «Гімн»: гімн (ліричний вірш). Провідний мотив: боротьба народу за своє майбутнє, непохитна віра в перемогу. Віршовий розмір «Гімн»: чотиристопний хорей Римування «Гімн»: суміжне Композиція вірша «Гімн» — вірш поділяється на три частини, яким можна умовно дати назви: «Вічний революціонер», «Він не вмер, він ще живе», «Розвалилась зла руїна». «Гімн» Франко тема та ідея Ідея «Гімн»: незламність бажання й пошуків волі і правди,невпинне зростання визвольного руху. Тема «Гімн»: психологічний та патріотичний драматизм. «Вічного революціонер» — втілення нездоланності народу та його прагнень до свободи. Основна думка «Гімн»: 1. Заклик до активної життєвої позиції 2. Схвалення боротьби передових людей за поступ, справедливе суспільство 3. Програс людства зупинити не можна 4. Заклик до оптимістичного світобачення Художні засоби «Гімн» Франко Щоб підкреслити ідею незламності революціонера, автор використовує анафору «ні»: Ні попівськії тортури, Ні тюремні царські мури, Ані війська муштровані, Ні гармати лаштовані, Ні шпіонське ремесло В гріб його ще не звело. * — «Дух» персоніфікується через нагнітання дієслів-присудків: живе, рве, йде, міцніє, спішить. Вони додають відчуття руху, незвичайної сили, для якої вже настає час. * — У поезії використані риторичні запитання: «І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила, щоб згасила, мов огень, розвидняющийся день?» * — За до чотиристопного хорея, анафор (повторів початкових ні, по, і в рядках різних строф), алітерацій (р) поет створює ритмізований звуковий малюнок, який навіть без музичного супроводу вистукує маршеву мелодію гімну. —перелічення — Рве за поступ, щастя й волю. —метафора Художні засоби вірша «Гімн» надають твору виразності, конкретики, яскравішостості. «Гімн» Франко ідейно-художній аналіз Вірш — це гімн безсмертному волелюбному духу, який є силою, що «тіло рве до бою,/Рве за поступ, щастя й волю.» Поезію проймає загальнолюдський пафос: на своєму прапорі каменярі несуть вільну думку, науку і волю. Символічного значення набуває й ліричний герой, який уособлює могутнього архангела, месію, пророка, поета. Він постає перед нами вічним мандрівником, який ходить світом і пробуджує в людях бунтівний дух проти кривди і незгоди. Вірш покладений на музику Миколою Лисенком. Образи вірша «Гімн» — дух вічного революціонера, який не мириться з неволею, і його прагнення не зупинити жодним реакційним силам. Ліричний герой уособлює в собі пророка, вождя, поета. «Гімн» Франко критика З цього вірша постав образ вічного революціонера як одвічного людського духу, що «тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю». Цього прагнення людини не зупинити ніяким реакційним силам, хоч, як свідчить історія людства, вони впродовж тисячоліть намагалися його умертвити, знищити. Поет підносить хвалу вічно живим думам людини, її пориву до свободи і щастя, указує, що волелюбні ідеї особливо розкрилися в новітній час. Дух, що тільки «вчора розповився», рвучко простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони скривджених… Важливо, що поет, конкретизуючи образ, акцентує не на руйнівних закликах, а на великій перетворювальній силі «науки, думки, волі». Саме вони протистоять тій «пітьмі», що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба (Хропко). 41
Объяснение: