У 1882 р. редакція львівського журналу. «Зоря» оголосила конкурс на кращий історичний твір. І. Франко, який на той час перебував під впливом історичних романів Вальтера Скота, також узяв участь у цьому конкурсі. Так з’явилася героїко-романтична історична повість «Захар Беркут». Збереглося мало документів, які свідчили б про життя й побут давніх українців, тому автор спирався переважно на народні перекази та легенди. На матеріалі життя й побуту Тухольської громади XIII ст. письменник спробував змоделювати ідеальне суспільство, де переважають моральні цінності та високі ідеали. Він хотів показати, що гармонійне життя людей виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність, витримає будь-які випробування.
Мешканці села Тухля — відважні, сміливі, винахідливі, кмітливі, дружні. Вони люблять свій край — оцей невеликий клаптик гірської місцевості, цінують свободу й незалежність, воліють краще вмерти, ніж потрапити в полон. Головні герої повісті також ідеальні. Це і сміливий відчайдушний лицар Максим Беркут, який ладен до останнього битися з ворогами, аби захистити рідне село. Він готовий навіть прийняти смерть, бо на зраду не здатен. Це й красуня Мирослава, яка заради порятунку громади йде на конфлікт із батьком, фактично стає по другий бік барикади, стає вірною соратницею Максима й Захара Беркутів.
Але найбільше враження справляє образ мудрого вождя тухольців — дев’яносторічного Захара Беркута: «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». Він уже немолодий, але ще сильний, міцний, суворий, але справедливий. Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Бажаючи бути корисним іншим, Захар ще змолоду навчився лікувати рани й завдяки цьому рятував життя своїх односельців. У важкі часи для громади Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь: дає завдання тухольцям не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь, а потім Захар приймає хитре рішення про затоплення ворогів. Тухоль-ці були врятовані!
Захар Беркут — батько вісьмох синів. Усі вони шановані люди, гідні свого батька. Мене вразило те, що Захар, як біблійний герой, був готовий пожертвувати сином Максимом задля загального добра. Цей факт, на мою думку, не свідчить про те, що Беркут був бездушним і байдужим батьком. Швидше навпаки — вчинок показує нам жертовність і патріотизм вождя, адже на його плечах відповідальність за чужих дітей, про яких він повинен подумати в першу чергу. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав своє життя. Його виступи перед тухольською громадою сповнені переконливістю й життєвою мудрістю. Він закликає тухольців триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх здолати.
Хочу зауважити, що твір також показує патріотизм українського народу, його бажання бути вільним і незалежним. Ми, нащадки, також повинні до цього прагнути. Ідеальний керівник громади, показаний в образі Захара Беркута, може бути прикладом для сучасних політиків, які, на жаль, часто забувають про громадське та думають лише про особисте.
Нерозлучні друзі митько і сергійко. хлопчики не дуже успішно закінчили п’ятий клас і перейшли в шостий. на літні канікули вони отримали завдання зібрати гербарій, але й не збиралися цього робити. у вересні хлопці знайшли вдома якийсь гербарій, підписали його і здали. як виявилося, цей альбом старший брат митька взяв у приятеля, а той теж взяв його на роботі на два дні. був великий скандал, митькові дісталося від брата, а в школі вчителька ще довго згадувала цей випадок. у дружбі двох хлопчиків митько верховодив. це саме він придумав поїхати на канікули до бабусі, він приготував цілу промову, яка мала переконати батьків відпустити їх у село. митько показав сергійкові озеро і запропонував залишатися в курені в лісі на ніч. сергійко спокійніший, він підтримує всі ідеї свого друга і є реалізовувати їх. митько та сергійко міські жителі, їм треба було виявити неабияку відвагу, щоб залишитися вночі в курені біля озера. серед лісу, за три кілометри від села, хлопчики вистежували чудовисько, чергували біля вогнища. звичайно ж, вони боялися невідомих нічних звуків, але підтримували один одного і не кидали в біді.
У 1882 р. редакція львівського журналу. «Зоря» оголосила конкурс на кращий історичний твір. І. Франко, який на той час перебував під впливом історичних романів Вальтера Скота, також узяв участь у цьому конкурсі. Так з’явилася героїко-романтична історична повість «Захар Беркут». Збереглося мало документів, які свідчили б про життя й побут давніх українців, тому автор спирався переважно на народні перекази та легенди. На матеріалі життя й побуту Тухольської громади XIII ст. письменник спробував змоделювати ідеальне суспільство, де переважають моральні цінності та високі ідеали. Він хотів показати, що гармонійне життя людей виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність, витримає будь-які випробування.
Мешканці села Тухля — відважні, сміливі, винахідливі, кмітливі, дружні. Вони люблять свій край — оцей невеликий клаптик гірської місцевості, цінують свободу й незалежність, воліють краще вмерти, ніж потрапити в полон. Головні герої повісті також ідеальні. Це і сміливий відчайдушний лицар Максим Беркут, який ладен до останнього битися з ворогами, аби захистити рідне село. Він готовий навіть прийняти смерть, бо на зраду не здатен. Це й красуня Мирослава, яка заради порятунку громади йде на конфлікт із батьком, фактично стає по другий бік барикади, стає вірною соратницею Максима й Захара Беркутів.
Але найбільше враження справляє образ мудрого вождя тухольців — дев’яносторічного Захара Беркута: «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». Він уже немолодий, але ще сильний, міцний, суворий, але справедливий. Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Бажаючи бути корисним іншим, Захар ще змолоду навчився лікувати рани й завдяки цьому рятував життя своїх односельців. У важкі часи для громади Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь: дає завдання тухольцям не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь, а потім Захар приймає хитре рішення про затоплення ворогів. Тухоль-ці були врятовані!
Захар Беркут — батько вісьмох синів. Усі вони шановані люди, гідні свого батька. Мене вразило те, що Захар, як біблійний герой, був готовий пожертвувати сином Максимом задля загального добра. Цей факт, на мою думку, не свідчить про те, що Беркут був бездушним і байдужим батьком. Швидше навпаки — вчинок показує нам жертовність і патріотизм вождя, адже на його плечах відповідальність за чужих дітей, про яких він повинен подумати в першу чергу. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав своє життя. Його виступи перед тухольською громадою сповнені переконливістю й життєвою мудрістю. Він закликає тухольців триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх здолати.
Хочу зауважити, що твір також показує патріотизм українського народу, його бажання бути вільним і незалежним. Ми, нащадки, також повинні до цього прагнути. Ідеальний керівник громади, показаний в образі Захара Беркута, може бути прикладом для сучасних політиків, які, на жаль, часто забувають про громадське та думають лише про особисте.
Читать полностью: http://tvori.com.ua/povist-pro-zhittya-davnix-ukranciv-zaxar-berkut/#ixzz4Trnb0lTQ