Життя прожити — не поле перейти", — каже народна мудрість. Чому? Бо "життя є страждання", якщо вірити Гаутамі.
Здавна люди помітили, що не існує тих, хто був би щасливим в усьому. Хто має багатство, той не має душевного спокою, і навпаки. А що краще? Важко сказати.
Немає людини, життя якої складається абсолютно щасливо. Чому? Бо в житті завжди є труднощі. Через них має пройти кожен. Якщо ж людина ніколи не зазнавала ніяких проблем, вона перестає бути людиною. Йдучи життєвим шляхом, ми весь час вчимося. Це навчання неможливо пройти теоретично, його пізнають лише на власній практиці.
Життя здається складним, через те що ми не бажаємо сприймати його таким, яким воно є. Людина часто буває незадоволена своїм життям, заздрячи іншим, адже завжди є хтось красивіший, багатший, успішніший, щасливіший за неї. Але це тільки на перший погляд, тому що абсолютно у кожного є свої негаразди, свої "скелети у шафі". Якщо замислитися глибше, то розумієш, що так само завжди є хтось набагато нещасніший за тебе, і твої проблеми порівняно з його горем — дрібниці. Тому треба радіти просто тому, що ти живеш, насолоджуватися кожним прожитим днем, адже час спливає дуже швидко.
Люди завжди прагнуть прожити свій вік так, як вони мріють. Мрії — це чудово, але десь існує межа, за якою мрій бути не може. Адже людина має мріяти про те. чого вона може колись досягти. Інакше мрії розбиваються, а на серці залишається тільки біль.
Люди часто обирають у житті легші шляхи. Але чи завжди вони є кращими? Навряд чи. Коли ховаєшся від труднощів, уникаєш справжнього, повноцінного життя. Чому? Бо якщо воно повне — то і радістю, і горем. Життя може здаватися страшним, жорстоким, якщо не розуміти його. То що ж робити? Завжди боятися чи приймати його таким, яким воно було; є і буде? Мабуть, друге. Але ще є третє. Це — смерть. Та не будемо розмовляти на цю тему.
Людське життя важке не лише через фізичну працю, а й через працю душевну. Без останньої людина перестає бути людиною. Багато хто в гонитві за матеріальними благами забуває, що найважливіше в житті — душевний спокій. А його має тільки той, хто присвятив себе іншим людям.
Гаутама був правий, коли сказав: "Життя є страждання". Щоб позбутися цього страждання, кожен має шукати свій шлях. Але слід пам'ятати, що шлях у людини тільки один. Якщо вона втратить його — втратить і себе.
Люди завжди скаржаться на своє життя. Маленькі деталі, які є неважливими, збільшують у декілька разів і виходить проблема ,,гігантського масштабу". Як їх вирішити? Деякі шукають відлуння у грошах, але відразу зростає інше питання:,, Чи всіх людей псують гроші"? Я пропоную знайти відповідь за прикладом чудової п`єси Івана Карпенка Карого ,,100 тисяч" У п`єсі ,, 100 тисяч" засуджуються суспільні явища у образі звичайних людей. Головним героєм є Герасим Калитка-заможний селянин. Його завжди тягнуло до легких грошей. Якщо інші працювали, недоїдали й недосипали, то Герасиму хотілося усього, і поскоріше.Через заможність своїх "конкурентів" він рішився на протизаконну аферу з Невідомим. Її умови прості і, на перший погляд, досить невинні. Герасим платить 5000 справжніх грошей і отримує 100000 фальшивих. Фальшиві зроблені в Англії та зовсім не відрізняються від справжніх. "Як дві каплі води"- так написано у п`єсі. Насправді, для того, щоб бути найбагатішим селянином Герасиму було потрібно лише 15000. Та жадність закрила йому очі. Рішення було прийняте, але Герасим не зупиняється. До своєї афери він долучає найліпшого друга і кума за сумісництвом - Савку. Іван Карпенко Карий у образі Герасима засуджує ті риси характеру, які були притаманні людям у 80-90 роках. Проблеми, порушені у п`єсі є актуальнимим і у наш час. Але чи всіх людей псують гроші? Я вважаю, що ні. Усе залежить від самого чоловіка. Треба просто довіритися собі та чесно працювати, завжди пам`ятаючи помилки п`єси ,,100 тисяч".
Здавна люди помітили, що не існує тих, хто був би щасливим в усьому. Хто має багатство, той не має душевного спокою, і навпаки. А що краще? Важко сказати.
Немає людини, життя якої складається абсолютно щасливо. Чому? Бо в житті завжди є труднощі. Через них має пройти кожен. Якщо ж людина ніколи не зазнавала ніяких проблем, вона перестає бути людиною. Йдучи життєвим шляхом, ми весь час вчимося. Це навчання неможливо пройти теоретично, його пізнають лише на власній практиці.
Життя здається складним, через те що ми не бажаємо сприймати його таким, яким воно є. Людина часто буває незадоволена своїм життям, заздрячи іншим, адже завжди є хтось красивіший, багатший, успішніший, щасливіший за неї. Але це тільки на перший погляд, тому що абсолютно у кожного є свої негаразди, свої "скелети у шафі". Якщо замислитися глибше, то розумієш, що так само завжди є хтось набагато нещасніший за тебе, і твої проблеми порівняно з його горем — дрібниці. Тому треба радіти просто тому, що ти живеш, насолоджуватися кожним прожитим днем, адже час спливає дуже швидко.
Люди завжди прагнуть прожити свій вік так, як вони мріють. Мрії — це чудово, але десь існує межа, за якою мрій бути не може. Адже людина має мріяти про те. чого вона може колись досягти. Інакше мрії розбиваються, а на серці залишається тільки біль.
Люди часто обирають у житті легші шляхи. Але чи завжди вони є кращими? Навряд чи. Коли ховаєшся від труднощів, уникаєш справжнього, повноцінного життя. Чому? Бо якщо воно повне — то і радістю, і горем. Життя може здаватися страшним, жорстоким, якщо не розуміти його. То що ж робити? Завжди боятися чи приймати його таким, яким воно було; є і буде? Мабуть, друге. Але ще є третє. Це — смерть. Та не будемо розмовляти на цю тему.
Людське життя важке не лише через фізичну працю, а й через працю душевну. Без останньої людина перестає бути людиною. Багато хто в гонитві за матеріальними благами забуває, що найважливіше в житті — душевний спокій. А його має тільки той, хто присвятив себе іншим людям.
Гаутама був правий, коли сказав: "Життя є страждання". Щоб позбутися цього страждання, кожен має шукати свій шлях. Але слід пам'ятати, що шлях у людини тільки один. Якщо вона втратить його — втратить і себе.
У п`єсі ,, 100 тисяч" засуджуються суспільні явища у образі звичайних людей. Головним героєм є Герасим Калитка-заможний селянин. Його завжди тягнуло до легких грошей. Якщо інші працювали, недоїдали й недосипали, то Герасиму хотілося усього, і поскоріше.Через заможність своїх "конкурентів" він рішився на протизаконну аферу з Невідомим. Її умови прості і, на перший погляд, досить невинні. Герасим платить 5000 справжніх грошей і отримує 100000 фальшивих. Фальшиві зроблені в Англії та зовсім не відрізняються від справжніх. "Як дві каплі води"- так написано у п`єсі. Насправді, для того, щоб бути найбагатішим селянином Герасиму було потрібно лише 15000. Та жадність закрила йому очі. Рішення було прийняте, але Герасим не зупиняється. До своєї афери він долучає найліпшого друга і кума за сумісництвом - Савку. Іван Карпенко Карий у образі Герасима засуджує ті риси характеру, які були притаманні людям у 80-90 роках.
Проблеми, порушені у п`єсі є актуальнимим і у наш час. Але чи всіх людей псують гроші? Я вважаю, що ні. Усе залежить від самого чоловіка. Треба просто довіритися собі та чесно працювати, завжди пам`ятаючи помилки п`єси ,,100 тисяч".