Пісня є невід’ємною частиною духовного життя українського народу і не залишає наших співвітчизників ні в радості, ні в смутку, вона крок за кроком слідує за кожним українцем від перших днів життя до глибокої старості. Піснями українці ми тільки прикрашаємо народні обряди і відзначаємо свята, з піснею на вустах ми славимо свої військові і мирні перемоги:
«Як вдарили з семи гармат
Усереду вранці –
Накидали вороженьків
Повнісінькі шанці!».
Кожне своє переживання, кожне враження наші предки виливали в пісні. В українських лірницьких піснях здебільшого висловлювалися релігійні почування, в косарських та обжинкових піснях зображувалася тяжка праця селянина на власних полях («Ой любо та мило»); ще більш тяжка праця на панщині – у кріпацьких пісенних творах («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки українців за заробітками – у бурлацьких і чумацьких піснях («Зібралися всі бурлаки», «Їхав, їхав та чумак Макара»); туга за Батьківщиною і ріднею – у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); безнадійне або щасливе кохання, зрада, життя з нелюбом, суперництво, підступність і краса природи замальовувалися у родинно-побутових та ліричних піснях («Била мене мати», «А я в батька росла», «Цвіте терен, цвіте терен»).
Духовне життя наших співвітчизників знайшло своє відображення в українських народних піснях, які відзначаються розмаїттям яскравих епітетів, що досить часто повторюються, наприклад «бистра річка», «вірний кінь», «красна дівчина», «зелений явір», «червона калина», «чисте поле» тощо.
Про силу і красу українських народних пісень із захватом писало багато письменників, поетів і драматургів. У своїй трагікомедії «Мойсей» відомий український митець І. Франко писав:
«Задарма в пісні твоїй ллється туга
і сміх дзвінкий і жалощі кохання,
надій і втіхи світляная смуга?»
О. Дей про українські народні пісні висловився так: «Українська народна пісенність – дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев’януча окраса його духовної культури».
Найбільше залишків сивої давнини, що дійшли до нашого часу, серед українських народних пісень зберегли обрядові пісні:
«Іди, іди дощику,
Зварю тобі борщику
В полив’янім горщику!»
Велика кількість українських народних пісень присвячена святам і порам року. Це веснянки, щедрівки і колядки. В щедрівках і колядках наші співвітчизники звеличували гарного господаря та добробут його родини, їхні персонажі – завжди гарні , багаті, щедрі, здорові і привітні люди, у яких «повно на столі, радісно на серці». Вважається, що такі пісні накликають всілякі блага і щастя на подвір’я господаря, тому й співаються вони з чистими думками і від щирого серця.
Особливу цікавість серед обрядових народних пісень визивають купальські і русальні пісні, які супроводжувалися ворожіннями, танцями та іншими діями. Завдяки обрядовим пісням наші сучасники можуть пізнати світогляд наших пращурів ще з тих часів, у які люди поклонялися ще язичницьким богам – Ладі, Дажбогу, Перуну та іншим.
А ось із родинних народних пісень ми можемо дізнатися, яке місце у житті українців попередніх поколінь займали повсякденні турботи і родина:
«А чужа сторона
І без вітру шумить, —
Чужий батько, чужа мати
І не б’ють, то болить.
Історичні українські пісні розповідають про важливі події, які у різни часи переживали наші співвітчизники:
«Ой Морозе, Морозенку,
Ой да ти славний козаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче!»
Завдяки українським народним пісням можна побачити, наскільки глибоко наш народ відчував красу життя і оточуючої природи. Ці пісні криють у собі багатство щирих переживань і велику силу уяви, вони стали джерелом натхнення найвідоміших українських поетів, письменників, драматургів, художників та інших митців. Наприклад, О. Кобилянська свою найвідомішу повість «У неділю рано зілля копала» створила за мотивами не менш відомої української народної пісні «Ой не ходи, Грицю, на вечорниці». Цю ж пісню для створення свого роману у віршах «Маруся Чурай» використала Л. Костенко.
Але народні українські пісні не тільки надихали літераторів різних поколінь, переш за все, вони скрашували сірі будні наших співвітчизників, були для них розрадою у важкі хвилини, полегшували важку працю і поліпшували настрій. Треба сказати, що українці відомі як одна з найбільш співучих націй світу і мають надзвичайно велику скарбницю дум, переказів, легенд, казок і пісень, якими можна пишатися, як чудовими квітами. Багато цих народних творів дійшли до нас через довгі століття і зараз так само причаровують слухачів своєю неповторною глибиною душевних почуттів та
Іван Якович Франко, велет української культури, все життя виявляв гарячий, непідробний інтерес до історії вселюдської та національної, української. Серед його здобутків у цій царині слід передусім згадати повість «Захар Беркут» («Образ громадського життя Карпатської Русі в ХІІІ віці» — такий підзаголовок дав сам автор), воістину класичний твір, в котрому рідкісна здатність Франка поєднувати в єдиний, органічний, нероздільний сплав «злободенну» насущну політику та чарівно-поетичну, заклично-сонячну романтику (і все це — на суворій основі реалістичного відтворення історії, попри щедре використання народних легенд, міфів, переказів сивої давнини) була втілена справді блискуче.
Пісня є невід’ємною частиною духовного життя українського народу і не залишає наших співвітчизників ні в радості, ні в смутку, вона крок за кроком слідує за кожним українцем від перших днів життя до глибокої старості. Піснями українці ми тільки прикрашаємо народні обряди і відзначаємо свята, з піснею на вустах ми славимо свої військові і мирні перемоги:
«Як вдарили з семи гармат
Усереду вранці –
Накидали вороженьків
Повнісінькі шанці!».
Кожне своє переживання, кожне враження наші предки виливали в пісні. В українських лірницьких піснях здебільшого висловлювалися релігійні почування, в косарських та обжинкових піснях зображувалася тяжка праця селянина на власних полях («Ой любо та мило»); ще більш тяжка праця на панщині – у кріпацьких пісенних творах («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки українців за заробітками – у бурлацьких і чумацьких піснях («Зібралися всі бурлаки», «Їхав, їхав та чумак Макара»); туга за Батьківщиною і ріднею – у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); безнадійне або щасливе кохання, зрада, життя з нелюбом, суперництво, підступність і краса природи замальовувалися у родинно-побутових та ліричних піснях («Била мене мати», «А я в батька росла», «Цвіте терен, цвіте терен»).
Духовне життя наших співвітчизників знайшло своє відображення в українських народних піснях, які відзначаються розмаїттям яскравих епітетів, що досить часто повторюються, наприклад «бистра річка», «вірний кінь», «красна дівчина», «зелений явір», «червона калина», «чисте поле» тощо.
Про силу і красу українських народних пісень із захватом писало багато письменників, поетів і драматургів. У своїй трагікомедії «Мойсей» відомий український митець І. Франко писав:
«Задарма в пісні твоїй ллється туга
і сміх дзвінкий і жалощі кохання,
надій і втіхи світляная смуга?»
О. Дей про українські народні пісні висловився так: «Українська народна пісенність – дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев’януча окраса його духовної культури».
Найбільше залишків сивої давнини, що дійшли до нашого часу, серед українських народних пісень зберегли обрядові пісні:
«Іди, іди дощику,
Зварю тобі борщику
В полив’янім горщику!»
Велика кількість українських народних пісень присвячена святам і порам року. Це веснянки, щедрівки і колядки. В щедрівках і колядках наші співвітчизники звеличували гарного господаря та добробут його родини, їхні персонажі – завжди гарні , багаті, щедрі, здорові і привітні люди, у яких «повно на столі, радісно на серці». Вважається, що такі пісні накликають всілякі блага і щастя на подвір’я господаря, тому й співаються вони з чистими думками і від щирого серця.
Особливу цікавість серед обрядових народних пісень визивають купальські і русальні пісні, які супроводжувалися ворожіннями, танцями та іншими діями. Завдяки обрядовим пісням наші сучасники можуть пізнати світогляд наших пращурів ще з тих часів, у які люди поклонялися ще язичницьким богам – Ладі, Дажбогу, Перуну та іншим.
А ось із родинних народних пісень ми можемо дізнатися, яке місце у житті українців попередніх поколінь займали повсякденні турботи і родина:
«А чужа сторона
І без вітру шумить, —
Чужий батько, чужа мати
І не б’ють, то болить.
Історичні українські пісні розповідають про важливі події, які у різни часи переживали наші співвітчизники:
«Ой Морозе, Морозенку,
Ой да ти славний козаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче!»
Завдяки українським народним пісням можна побачити, наскільки глибоко наш народ відчував красу життя і оточуючої природи. Ці пісні криють у собі багатство щирих переживань і велику силу уяви, вони стали джерелом натхнення найвідоміших українських поетів, письменників, драматургів, художників та інших митців. Наприклад, О. Кобилянська свою найвідомішу повість «У неділю рано зілля копала» створила за мотивами не менш відомої української народної пісні «Ой не ходи, Грицю, на вечорниці». Цю ж пісню для створення свого роману у віршах «Маруся Чурай» використала Л. Костенко.
Але народні українські пісні не тільки надихали літераторів різних поколінь, переш за все, вони скрашували сірі будні наших співвітчизників, були для них розрадою у важкі хвилини, полегшували важку працю і поліпшували настрій. Треба сказати, що українці відомі як одна з найбільш співучих націй світу і мають надзвичайно велику скарбницю дум, переказів, легенд, казок і пісень, якими можна пишатися, як чудовими квітами. Багато цих народних творів дійшли до нас через довгі століття і зараз так само причаровують слухачів своєю неповторною глибиною душевних почуттів та
Объяснение: