Ну постараюсь такий підійде ..Мені дуже сподобалася повість Івана Франка «Захар Беркут». Те, з якою самовідданістю тухольці захищають рідний край від нападників, викликає глибоку повагу до цих мужніх людей. Особливо мені б хотілося звернути увагу на головну героїню повісті І. Франка Мирославу, доньку Тугара Вовка. З перших рядків повісті можна зрозуміти, що вона надзвичайно порядна, чесна й відверта дівчина. І не просто порядна — вона сильна, гармонійна особистість, здатна приймати складні рішення. Від початку й до кінця дівчина залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням. На противагу своєму батькові, Мирослава проймається глибокою повагою до тухольців та їхніх порядків. Ось чому, коли татаро-монгольське військо вдирається до Тухлі, вона робить усе, аби тухольці перемогли. Мужністю, кмітливістю та силою волі вона не поступається чоловікам. Саме Мирослава підказує тухольцям ідею побудови машин для кидання каміння. Коли Максим здивовано питає, хто навчив тухольських майстрів будувати такі машини, вона просто відповідає: «Я, серце моє. Я придивлялася не раз таким машинам, що стоять на мурах Галича. Заким іще сонічко вийде…, п’ятдесят таких машин буде кидати каміння на голови монголів».Вона весь час знаходиться поміж тухольських чоловіків, пояснюючи їм, як правильно й ефективно керувати метальними машинами. Почуття вірності своєму народові змушує Мирославу піти всупереч своїм власним почуттям, а саме всупереч любові до батька-зрадника, а також всупереч своєму найщирішому коханню до Максима, який перебуває в полоні у ворогів.Мені здається, що в образі Мирослави автор втілює героїчні риси багатьох українських жінок, які у важкі для Батьківщини часи ставали пліч-о-пліч із чоловіками, захищаючи рідну землю від ворогів.
Ну постараюсь такий підійде ..Мені дуже сподобалася повість Івана Франка «Захар Беркут». Те, з якою самовідданістю тухольці захищають рідний край від нападників, викликає глибоку повагу до цих мужніх людей. Особливо мені б хотілося звернути увагу на головну героїню повісті І. Франка Мирославу, доньку Тугара Вовка. З перших рядків повісті можна зрозуміти, що вона надзвичайно порядна, чесна й відверта дівчина. І не просто порядна — вона сильна, гармонійна особистість, здатна приймати складні рішення. Від початку й до кінця дівчина залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням. На противагу своєму батькові, Мирослава проймається глибокою повагою до тухольців та їхніх порядків. Ось чому, коли татаро-монгольське військо вдирається до Тухлі, вона робить усе, аби тухольці перемогли. Мужністю, кмітливістю та силою волі вона не поступається чоловікам. Саме Мирослава підказує тухольцям ідею побудови машин для кидання каміння. Коли Максим здивовано питає, хто навчив тухольських майстрів будувати такі машини, вона просто відповідає: «Я, серце моє. Я придивлялася не раз таким машинам, що стоять на мурах Галича. Заким іще сонічко вийде…, п’ятдесят таких машин буде кидати каміння на голови монголів».Вона весь час знаходиться поміж тухольських чоловіків, пояснюючи їм, як правильно й ефективно керувати метальними машинами. Почуття вірності своєму народові змушує Мирославу піти всупереч своїм власним почуттям, а саме всупереч любові до батька-зрадника, а також всупереч своєму найщирішому коханню до Максима, який перебуває в полоні у ворогів.Мені здається, що в образі Мирослави автор втілює героїчні риси багатьох українських жінок, які у важкі для Батьківщини часи ставали пліч-о-пліч із чоловіками, захищаючи рідну землю від ворогів.
